Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

що спливає на бороду, бороду Аарона[215], що спливає на краї одежі його. Потім надягає поручі на обидві руки свої, супроводжуючи тими ж словами, що й диякон, й оперізує себе поясом поверх підризника та єпитрахилі, аби не заважала ширина одежі при відправленні священнодійств та аби сим підперізуванням виразити готовність свою, бо підперізується чоловік, готуючись у дорогу, беручись до діла й подвигу: підперізується і священик, стаючи на дорогу небесного служіння, і дивиться на пояс свій, як на міць сили Божої, що його зміцнює, тому й промовляє: Благословенний Бог, що перепоясує мене силою і вчиняє бездоганною мою дорогу, що скріпляє ноги мої, немов у оленя, і на висотах ставить мене, тобто в домі Господньому. Коли ж він наділений при цьому званням вищим ієрейства, то привішує до стегна свого чотирикутний набедреник одним з чотирьох кінців його, котрий знаменує духовний меч, усепереможну силу Слова Божого, що звіщає вічне ратоборство, яке чекає у миру на людину, — ту перемогу над смертю, яку здобув перед цілим миром Христос, щоби ратоборствував бадьоро безсмертний дух людини проти тління свого. Тому й вигляд має могутньої зброї сей набедреник; привішується на поясі біля стегон, де сила у чоловіка, тому й супроводжується закликом до Самого Господа: Припояси меч Твій до бедра Твого, Сильний красотою Твоєю і добротою Твоєю, і натягни лук, і наступай, і пануй задля істини, і лагідності, і правди, і поведе Тебе до перемоги правиця Твоя. Наприкінці зодягає ієрей фелонь[216], верхню всепокриваючу одіж, в ознаменування верховної всепокриваючої правди Божої, та супроводжує сими словами: Священики Твої, Господи, зодягнуться в праведність, і преподобні Твої вельми радітимуть. І зодягнений таким чином у знаряддя Божі, священик постає вже іншим чоловіком: яким би він не був сам по собі, як би мало не був гідний свого звання, але дивляться на нього всі присутні у храмі як на знаряддя Боже, в якому діє Дух Святий. Як священик, так і диякон, омивають обидва руки, супроводжуючи читанням псалому: Умию між невинними руки мої і обійду жертовник Твій. Кладучи по три поклони у супроводі слів: Боже! очисти мене, грішного, і помилуй, постають омиті, просвітлені, подібно до сяючої одежі своєї, не маючи в собі подібного до інших людей, а подібні скоріше до сяючих видінь, ніж до людей.

Диякон нагадує про початок священнодійства словами: Благослови, владико! І священик починає словами: Благословенний Бог наш завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні, і приступає до бічного жертовника. Вся ця частина служіння полягає в приготуванні потрібного для служіння, тобто у відділенні від приношень, чи хлібів-просфор[217], того хліба, який повинен на самому початку утворити Тіло Христове, а потім перемінитися в нього.

Позаяк вся Проскомідія є нічим іншим, але тільки приготуванням до самої Літургії, то й поєднала з нею Церква спомин про раннє життя Христа, що було приготуванням до Його подвигів у миру. Вона звершується вся у вівтарі, за зачиненими дверима, за закритою завісою, незримо для народу, так, як і все раннє, життя Христа проминало незримо для народу. Водночас для молільників читаються часи — зібрання псалмів і молитов, які читались християнами у чотири важливі для християн години дня: час перший, коли починався для християн ранок; час третій, коли зійшов Дух Святий; час шостий, коли Спаситель миру розіп’ятий був на хресті; час дев’ятий, коли Він віддав дух Свій. Позаяк нинішній християнин, через брак часу і безупинні відволікання, не може відбувати ці моління в означені години, для того вони з’єднані й читаються тепер.

Приступивши до бічного жертовника, або приношення, що знаходиться в заглибленні стіни, знаменуючи древню бічну комору храму, ієрей бере з них одну з просфор з тим, щоб вийняти ту частину, яка стане потім Тілом Христовим — середину з печаттю, ознаменовану іменем Ісуса Христа. Так він сим вилученням хліба з хліба знаменує вилучення тіла Христа з тіла Діви — народження Безтілесного в тілі. І, розмислюючи, що народжується Той, хто приніс в жертву Себе за весь мир, пов’язує неодмінно думку про саму жертву й принесення і дивиться на хліб, як на агнця[218], якого приносять у жертву, на ніж, яким повинен вилучити, як на жертовний, котрий має вигляд копія[219], нагадуючи про копіє, яким було простромлено на хресті Тіло Спасителя. Не супроводжує він тепер своєї дії ні словами Спасителя, ні словами свідків, що були сучасниками подій, не переносить себе у минуле, — у той час, коли звершилось се принесення в жертву: це ще попереду, в останній частині Літургії; і до сього він звертається здалеку прозірливою думкою, тому й супроводжує все священнодійство словами пророка Ісайї, який здалеку, з темряви віків, пророчо побачив майбутнє чудне народження, жертвопринесення й смерть і провістив про те з ясністю незбагненою. Водружаючи копіє у правий бік печаті, промовляє слова Ісайї: Як агнця, на заколення ведено Його; встромлюючи потім копіє у лівий бік, промовляє: І, як агнець непорочний перед тим, що стриже його, безголосий, так і Він не відкриває уст своїх; встромлюючи потім копіє в горішній бік печаті: Був осуджений за Своє смирення (у смиренні Його суд над ним відбувся). Встромивши потім у нижній бік, промовляє слова пророка, який замислився над чудесним походженням засудженого Агнця, — слова: Але про рід його хто оповістить?! піднімає потім копієм вирізану середину хліба, промовляючи: бо візьметься від землі життя Його; і накреслює хрестоподібно, на ознаменування хресної смерті Його, на ньому знак жертвопринесення, за яким він потім розріжеться під час священнодійства, промовляючи: Приноситься в жертву Агнець Божий, що бере гріх світу ради життя світу і спасіння. І обернувши потім хліб печаттю вниз, а вийнятою частиною наверх, у подобі агнця, що приноситься в жертву, встромляє копіє у правий бік, на згадку, разом із заколенням жертви, простромлення ребра Спасителя, здійснене списом воїна, що стояв під хрестом, і промовляє: Один із воїнів копієм бік Його проколов, і зараз потекла кров і вода. І той, хто бачив, засвідчив, і правдиве свідчення його. І слова сі служать разом з тим знаком дияконові для вливання у Святу Чашу вина й води. Диякон, що досі дивився благоговійно на все здійснюване ієреєм, то нагадуючи йому про початок священнодійства, то промовляючи про себе: Господу помолімося! при кожній його дії, нарешті вливає вино й воду в Чашу, поєднавши їх разом і попросивши благословення в ієрея. Таким чином готуються і вино, і хліб,