Ірина Скрипник - Вʼячеслав, Ірина Скрипник

Я глянув на свою сорочку. Всі ґудзики були розстебнуті. Швидко, майже панічно, почав застібати їх назад. Кожен рух був нервовим і квапливим. Мені не хотілося, щоб вона знову повернулася. Але чи зможе вона так просто відчепитися від мене? Мабуть, ні. Вона знайде спосіб знову проникнути в мої думки, знову спробує зіграти на моїх слабкостях… на моїх інстинктах…

Я нервово ковтнув, опускаючи погляд вниз. Там, де нещодавно стояла вона, залишилася невелика купка піску, яку обвів вітер. І тут мене вдарило, наче блискавкою. Мені нікуди тікати від неї.

——— Все гаразд, господарю? — почувся голос Ланселота.

Він сів поруч. Його очі уважно стежили за мною. Він намагався зловити мій погляд, але я не міг відповісти. Мовчки подивився на горизонт. Туди, де виднівся острів, який нещодавно додали в гру. Там могла бути і Ніка. Але як я зустріну її після того, що щойно сталося? Як поясню? Як вона буде дивитися на мене, коли дізнається правду? Я жалюгідний...

Ця думка била мене зсередини, але раптом я почув тихий шепіт, що прозвучав поруч, прямо біля мого вуха. 

——— Це не так, — прошепотів знайомий голос.

Я різко озирнувся, вскочивши на ноги. Моє дихання знову стало уривчастим, але нікого не було поруч. Лише Ланселот спостерігав за мною.

——— Чому саме я? — закричав на весь голос так сильно, що відчув, як біль почав розходитись по грудях.

——— Бо ти сам обрав поєднати своє життя зі мною, — прозвучав її голос знову, на цей раз вже за моєю спиною.

Я різко обернувся, але моє тіло немов скувала невидима сила. Вона стояла переді мною, виринаючи з тіні. Її обличчя освітлювала ледь помітна посмішка. Ланселот, завжди готовий до бою, сидів неподалік, але й він не зміг поворухнутися, наче паралізований. Його очі безсило дивилися на мене, наповнені люттю і безпорадністю. Він нічого не міг зробити, щоб захистити мене.

Вона підійшла ближче. Її присутність була тягарем, від якого серце калатало все сильніше. Її руки ковзнули вперед, і я відчув, як вони торкаються мого живота — холодні, бездушні, але водночас невідступні. Її дотик пронизував мене від голови до п'ят, і я зрозумів, що не можу чинити опір.

——— Я не хочу, — видихнув я, ледве впізнаючи свій голос, який тремтів. 

Піт почав стікати по моєму обличчю, капаючи на сорочку, яка липла до шкіри. Вона лише тихо засміялася. 

——— Дурненький, це не те, що ти подумав.

Її губи були так близько до мого обличчя, що я відчув її дихання. Потім вона нахилилась і легко вкусила мене за вухо, від чого я здригнувся, але не зміг відсахнутися. Її руки вмить пірнули під мою сорочку. З кожним рухом вона немовби просочувалася всередину мене. Невідома енергія почала текти з її долонь, проникаючи в моє тіло, захоплюючи мої органи, м'язи, кістки... Вона текла крізь мене, збуджуючи і паралізуючи одночасно.

Перед очима почали з'являтися іконки. Спочатку одна. Потім більше. Все швидше й швидше вони збиралися докупи, ніби шматки головоломки, які об'єднувалися у складний механізм. Усе це осідало десь на рівні мого живота, пульсуючи новою, невідомою силою. Несподівано вище виринула карта локації. Потім ще вище з’явилося якесь меню. Проте воно було не таким, яким я його запам'ятав. Тут було занадто багато команд, незнайомих мені раніше.

А вона тиснулася до мене все щільніше… Та, хто мала безмежну владу наді мною і всім, що нас оточувало. Її тіло було холодним, а її шепіт, наче отрута, проник у кожну клітину мого тіла:

——— З гравця Богдан знято всі обмеження, — промовила вона, і ці слова запульсували в моїй голові. — Гравець може провести еволюцію свого персонажа. Еволюцію розпочато. Отримано навик «Перевтілення», який дозволяє змінювати свій зовнішній вигляд. Отримано навик «Зваблення жінок». Отримано навик «Політ». Отримано навик «Літаючий дух», який дозволяє швидко переміщатися і з’являтися в різних місцях одночасно. Отримано навик «Удар блискавкою». Отримано навик «Удар вогнем».

З кожним її словом відчуття невідомої енергії посилювалось, наче вона розливалася по моєму тілу, захоплюючи його. Відчувалося, наче моє тіло перебудовується, змінюється, створює щось нове всередині себе. Кожен мій м'яз, кожна клітина наповнювалася цією силою, якої я не розумів.

Коли вона нарешті відпустила мене, я впав на коліна, майже не відчуваючи землі під ногами. Мої руки тряслись. Погляд був спрямований вниз. Я навіть не міг змусити себе підняти голову. Тіло більше не підкорялося мені. Лише одна деталь привернула мою увагу: мої руки почали чорніти, випромінюючи потужну, темну енергію. Але навіть після цього вона не замовкла. Її голос продовжував звучати. Слова в’їдалися в мою свідомість.

——— Також статус «гравець» замінено на статус «адміністратор». Адміністратор Богдан має право змінювати налаштування гри. Адміністратор Богдан має право додавати або видаляти модераторів, а також: проводити реєстрацію та аутентифікацію гравців, призначати їм різні ролі та надавати відповідні права, відповідати на запити та надавати інформацію, додавати чи видаляти контент гри.

Коли вона нарешті замовкла, моє тіло знесилено впало на пісок. Я лежав, відчуваючи, як кожна клітина тремтить від перенапруги. Пісок під моїм тілом здавався незвично твердим і холодним. Я не міг поворухнутися, тільки дивився перед собою напівзаплющеними очима. Мій погляд був спрямований на неї, але у голові панувала абсолютна порожнеча. Жодної думки, жодного плану, тільки слабке усвідомлення того, що тепер я можу все. Це відчуття сили, яке тільки-но заповнило мене, було дивним. Я більше не був тим, ким був раніше. Я став новою сутністю, новим творінням цієї гри. І вільним... чи, можливо, ув'язненим?

Мене бентежило лише одне — перед очима продовжували мерехтіти іконки та меню. Вони ніяк не зникали і постійно маячили переді мною, аж поки темрява не накрила мене. Я знову втратив свідомість. Скільки разів я вже так вимикався за останні дні?

——— Господарю! Господарю! — почув я ніби здалеку голос і відчув, як хтось почав трусити мене за плечі.