Микола Капустянський - Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський

що сили волі та витриманості у Командарма Наддніпрянської армії вистарчило. Маневрену групу пущено в діло лише цілком, і на вороже запілля.

На нашу думку, напрямок руху Волинської групи був ризикований, бо ми підставляли свое ліве кірило і тили двох дивізій під удари з боку 47-ї дивізії; проте, замір ШНА був на знищення ворога, що й було здійснене.

Плян нового маневру проти 47-ї й 58-ї дивізій доцільний і вчасний.

Акції групи полк. Удовиченка.

Тритижневі бої спочатку лише однієї, 3-ї дивізії, а потім і всієї групи Удовиченка – це зразок мистецького керування командного складу і покажчик надзвичайної упертости та витривалости війська. Це – красна сторінка бойової слави молодої Української Армії. Значення цих боїв для захисту Вапнярки і Христинівського напрямку та забезпечення операційної лінії на Київ видно без жодних коментарів.

Акції волинської групи.

Ком. групи Волинської і начальник Штабу полк. Мішківський одержали в Жмеринці від начальника Штабу і 1-го Генкварта остаточні вказівки щодо напряму наступу і енергійно почали маневр.

Завдання було важке, але виконання добре. 4-та дивізія з півночі ріже ближчі тили бойових частин, що билися з Удовиченком, і зачиняє їм шляхи відвороту на північ. Вона тримає зв'язок із 11-ю Галицькою бригадою. 2-га дивізія мусіла захопити ст. Рудницю і унеможливити відворот червоним на північний схід. Нарешті, Північній дивізії треба було позбавити Вапнярську червону групу доткнення з 47-ю дивізією й зруйнувати вороже запілля. Вона ж безпосередньо прикриває ліве крило Волинської групи.

4-та дивізія справилася з своїм завданням, – вона допомогла полк. Удовиченкові зломити з фронту большевиків і спричинилася до оточення нами їхніх бойових частин. 2-га дивізія (ще не заспокоєна по божковщині) не мала сили своєчасно захопити Рудницю і лише потім, за допомогою 4-ї дивізії, відтято, червоним шлях відвороту.

Акції от. Ярошевича були разом і обережні й енергійні. Він просувається вперед і тим часом одним полком (на лівому крилі) атакує колони 47-ї дивізії під час її руху на Бершадь.

Для затримки червоних на цьому напрямку він широко використовує повстанців, яким дає певне зарядження. Нарешті, не боячись, що 47-ма дивізія обійде його з північного боку, отаман Ярошевич продиравться вперед і захоплює ст. Кодиму. В цьому районі було розбито не менш, як два регулярні совєтські полки і знищено й розпорошено безліч обозів. Біля двох тисяч полонених захоплено Північною дивізією й повстанцями.

Акції Ю.Тютюнника.

Отаман Ю.Тютюнник провадив свої акції сміливо, відважно, але, здається, трохи по-повстанському.

Він і його Штаб не розрахували маршу 58-ї дивiзії від Вознесенська і можливости зустрінутися з нею під час походу. Тому Київська повстанська група переходить в наступ, не скупчивши своїх дивізій. Наслідком цього, 30.VІІІ. почалися зустрічні бої без єдиного пляну, кожної дивізії окремо. Правда, Комгрупи лишався при 5-й дивізії, але його Штаб в цей час перебував на ст. Гайворон і не брав участи в керуванні військами. Здається, якби Київська повстанська група раніш була з'єднана, то наслідки боїв були б інші, і правдоподібно Ю.Тютюнник міг би розбти обидві ворожі колони по черзі, або, принаймні, упоратися бодай з однією колоною.

Проте, енергійна атака 5-ю дивізією 30 і 31.VІІІ. лівої колони 58-ї дивізії, що звернула від Голованівська на північний захід, зв'язала 58-му дивізію і вона посунулася слідом за Київською групою. Також варта відзначення й упертість 5-ї дивізії, що з боями відходила на Умань-Христинівку, стримуючи далеко сильнішого від себе ворога. Нарешті, Ю.Тютюнник виправляє свою попередню помилку та скупчує і 12-ту дивізію під Христинівку, щоб усією групою боронити цей вузол.

Розділ XXXIV
здобуття Києва і бої за Ккоростень

Бої під Києвом.

ШГО видає розпорядження центрцьній групі (нею керує командир 3-го Галицького корпусу ген. Краузе) здобути Київ.

ШГО директивою ч. 233 з 26.VІІІ. пiдпорядковує групу СС і 2-й корпус безпосередньо НК ГА і наказує їм здобути Коростень. Розбитий під Фастовом і Білою Церквою ворог відійшов на укріплену позицію верст за 15 на південний захід від Києва, приблизно лінією Боярка-Білгородка, і тут намагався поставити опір нашому наступові. На Дніпрі, за допомогою своєї панцерної фльоти, червоні мають рухливу резерву, якою маневрують на наше праве крило в напрямок на Васильків. Її стримує Запорізька група.

30.VІІІ. центральна група по впертому бою проломила в районі Білгородки ворожу позицію, і біля 8-ї години вечора здобула Київ. Ворог потерпів важкі втрати. Багато полонених дісталося до наших рук. Здобич не підлягала обчисленню. Вогнеприпасу та різного майна вистарчило б на забезпечення всього нашого війська.

На 31.VІІІ. ген. Краузе видає розпорядження про урочистий вступ у Київ усіх частин його групи. Враження від здобуття Києва серед нашого війська і суспільства – надзвичайне. В цей же час на лівому крилі точилися вперті бої за посідання Коростеня.

Загальні висновки.

Мети досягнено. Столиця Соборної України в руках у нашого війська. Об'єднані Українські Армії своєю кров'ю визволили Київ.

На правому крилі НА розгромила Вапнярську ворожу групу й провадила новий маневр до знищення 47-ї й 58-ї ворожих дивізій, та прямувала на Бірзулу. На побережжі Чорного моря вже не було червоних. Здобувши Київ, вище командування мало звільнені значні сили і могло вжити їх на допомогу Наддніпрянській армії.

Це був апогей успіхів Українського війська.

Перед нами відкривалися широкі та прозорі перспективи. Але… на жаль, не так сталося, як здавалося та бажалося.

Каліш, Року Божого 1922, 15.ІV.

ДОДАТКИ ДО Ч. ІІІ

З огляду на деякі обставини, яких автор не передбачав, частину цікавих матеріялів, наготовлених для вміщення в Додатках, не довелося видрукувати. Мушу ще зазначити, що автор не мав усіх матеріялів щодо