Джойс Кері - Улюбленець слави, Джойс Кері

які любесенько сиділи поруч, мало не в одному кріслі (Честер вмостився на підлокітнику); вони обмінювалися компліментами, наче два імпресаріо, або наче два посли на другий день після війни.

— Безумовно, люба тітонько,— говорив Честер (раніше він ніколи не називав її тітонькою),— я зроблю для Джіма все можливе. Далебі тут якась помилка. Я дуже радий, що ви звернулися саме до мене.

У відповідь йому тітонька почала на всі лади вихваляти Честерову винахідливість, з якою він «своїм виступом за мир розбив цих старих лібералів їхньою ж зброєю».

— А, ви маєте на увазі історію з клятим контрактом,— заохочував Честер.— Шкода, що я не зміг тоді порадитися з вами, ви були хворі (тітонька саме зловживала чаркою). І яка радість знову бачити вас у доброму гуморі, здоровою, як раніше.

Честерові й справді кортіло поновити дружні стосунки з тітонькою. Відтоді, як вибухнув контрактовий скандал, ми недорахувалися багатьох щирих друзів, особливо з числа тих, які й раніше не дуже нас любили. Честер і тітонька протеревенили тоді до пізнього вечора. Не знаю, чи справді вони відчули одне до одного якусь особливу приязнь, чи просто їм терміново забаглося обмінятися заставами щойно відродженої дружби, але Честер оповів тітоньці про останні партійні інтриги, а тітонька виклала йому все, що знала про Томове захоплення модерністським театром. Вона й розповіла Честерові, що Том мало не щовечора сидить у Трайбів, а вона, тітонька, лише ширма для тих відвідин. Вони з Джімом, сказала тітонька, переконані, що Трайби дуже погано впливають на Тома, підохочуючи в ньому несмак (Джім навіть дужче, ніж Честер, був обурений Томовими піджаками в талію та м'якими фетровими капелюхами) і потураючи його нездоровому захопленню театром.

81

Найдужче, звичайно, Честера обурив той факт, що я так старанно приховувала від нього Томові походеньки. У нього була блискуча пам'ять, і йому не важко було пригадати, як я одного разу запевняла його, ніби Том під цю пору не може бути в Трайбів, позаяк сидить у тітоньки. І Честер вдався до своїх шпиків. Наскільки я розумію, він зустрівся з одним членом парламенту (це показує, якими каналами пливла до нього інформація), власником кількох газет, який добре знав одного редактора, який у свою чергу знав журналіста, чоловіка Тотті Трайб. Так чи інак, але вже через двадцять чотири години Честер знав усе в подробицях, і я не встигла прилягти після ленчу, як він зайшов до моєї кімнати (я вже роздяглася) і ще з порога спитав, чи не забула я запросити на обід таких-то й таких-то панів. І зразу ж, без переходу, дивлячись кудись повз мене, додав:

— Послухай-но, а тобі не здається, що між Томом і молодшою дівицею Трайб щось є?

— Хіба?! (А що я могла йому відповісти?)

Він пішов до мене через усю кімнату, дивлячись так, ніби хотів сказати: «А ти дуже апетитна у негліже», і раптом кинув:

— Як ти гадаєш, чи не хоче вона, бува, підчепити його на гачок?

— Ні,— відповіла я, і щоб скерувати його думки в інший бік, простягла до нього руки.— Ходи-но сюди, сядь біля мене.

Він умить спинився, і, не дивлячись на мене, продовжив допит:

— Ти переконана?

Тепер я вже не мала сумніву, що деякі чутки до нього таки дійшли, і поспішила признатися. (Який чудернацький, очевидно, був у мене вигляд, і як по-дурному я себе почувала, сидячи так перед ним з простягнутими руками).

— Том дещо мені розповів, але просив тримати це в таємниці.

— Одне слово, ви з Томом давно вже мене ошукуєте.

— Честере, я дала йому слово.

— Не розумію, нащо була потрібна ця брехня.

І тут його понесло. Він запитав, чи усвідомлюю я, яка це для нього образа — дізнатися, що його дружина така ж, як усі, навіть гірша, бо моєї зради не можна виправдати нічим, зовсім нічим. Він сказав, що завжди намагався бути мені хорошим чоловіком, і бог свідок, давав мені цілковиту свободу. І як же я її використала? Дурила його й сміялася з нього. Слід гадати, в Лондоні всі, крім нього, давно знають, що його син розгулює по ресторанах з акторками.

— Вважаю за свій обов'язок сказати: ти занапастила хлопчика. Це ти навчила його брехати. Протягом останнього місяця,— заявив він,— я зазнав багатьох зрад, у різних варіантах, але ніколи не гадав, що найгірша зрада чигає на мене у власному домі.

Він поволі опустився на канапку і, затуливши обличчя руками, застогнав так, ніби заридав (але, здалося мені, саме «ніби»). І я подумала собі, що він трішечки «переграє».

Ми з Томом давно вже завважили, що після того славетного скандалу Честер почав усе частіше вдаватися до мелодраматичного тону, і став набагато збудливіший. Навіть удома він,— таке створилося враження! — «грав роль Честера». Але ми з Томом зійшлися на думці, що від людини, на котру щодня спрямовано стільки поглядів, годі й чекати, щоб вона поводилась, «як усі», і неправильно було б (та й несправедливо) звинувачувати його в постійному удаванні лише на тій підставі, що він навіть під час сніданку не «виходить з ролі». Головне в іншому,— кожної конкретної миті Честер поводився щиро, відповідно до свого душевного стану.

Ось чому я вирішила трішечки йому «підіграти». Ставши поруч з ним навколішки на канапці, я почала благати його простити мене, а головне, поберегти свої нерви,— увечері у палаті починаються важливі дебати, і він мусить мати ясну голову.

Але він відштовхнув мене (втім, делікатно,— він завше поводився з великою гідністю) і, підвівшись, сказав, що, звичайно, прощає мені, хоч, на його думку, я все одно неспроможна зрозуміти, як йому було боляче переконатися, що мені не можна довіряти навіть у такому життєво важливому питанні, як Томова доля.

Я ще раз покаялась, і він знову простив мене, і я вирішила, що інцидент вичерпано. Як правило, двох таких спроб завжди вистачало, щоб навіть у важчих