Іванна Боразан - Ігри долі

говорила Аня. — Я так перед тобою завинила… Я зганьбила тебе і зганьбила себе. Я погана… Я піддалася …

Андрій знову накрив її губи своїми, не даючи їй доказати.

— Що було, те було, — промовив він після поцілунку. — Не будемо тривожити минуле. Хай воно залишається там, далеко… А зараз давай жити теперішнім і творити майбутнє разом.

— О-о, мій любий, — з сяючими закоханими очима промовила дівчина і пристрасно поцілувала Андрія.

Пристрасть все більше і більше охоплювала їхні тіла. Вони й не помітили, як залишилися без одежі. Ноги самі віднесли їх до ліжка.

Його руки… Його торкання, за якими вона так скучила, зводили з розуму. Вона намагалася увібрати в себе всі його пестощі. Забутися. Лише він та вона, і їхнє кохання…

А він… Він хотів розчинитися в ній. Довести її і себе до безумства. Забути, як він жив колись, без неї…

Поки наші закохані голубки насолоджувалися близькістю один одного, Марія не знаходила собі місця від переживань. Вона ходила туди — сюди, нервово поговорюючи:

— Хіба б він не наробив дурниць… Хіба б він не наробив дурниць…

— Люба сядь, не хвилюйся, — заспокоював її Лемачов. — Все в них налагодиться, ось побачиш.

Марія ніжно на на нього глянула, а Іван Миколайович лагідно усміхнувся, ледь хитрувато. Його права рука повільно рухалася по дивані, призиваючи жінку сісти поруч.

Марія також лукаво на нього глянула, розуміючи натяки, приймаючи його пропозицію. Але все- таки знову заговорила про Андрія з Анною.

— Щось їх довго немає… Уже майже година пройшла…

Лемачов розсміявся на весь голос, дивуючись її наївності.

Марія здивовано на нього глянула, не розуміючи, що його так розвеселило. Вона тут хвилюється, а йому смішки в голові.

— Люба моя, — лагідно промовив Лемачов і обняв свою кохану однією рукою, а іншою підняв їй підборідок, щоб їхні погляди зустрілися. — Дурненька моя, це ж добре, що їх так довго немає. Значить, вони помирилися.

Знову цей хитруватий погляд і усмішка. Усмішка, така зваблива, що Марія, сама того не помічаючи, зволожила свої пересохлі губи язиком. Ніби закликаючи їх поцілувати.

Лемачов зрозумів, що вона також бажає того, що і він.

— І зараз скріплюють свої стосунки…

Іван Миколайович уже не міг стримувати свого бажання. Наче юнак, а не чоловік солідного віку, він зірвав поцілунок.

Марія не заперечувала такій «наглості» і пристрасно відповідала на його цілунки. Вона також, забувши про свій вік і стереотипи, кинулася у море пристрасті.

І як було приємно спостерігати за цими закоханими, які завдяки своєму коханню і можливості бути поряд один біля одного, забули про свій вік. Тепер вони були, як двадцятилітні, які вперше переживають такі відчуття як кохання, пристрасть, бажання належати один одному душею і тілом.

Нарешті Марія забула про свої обов’язки, турботи, страхи. Зараз вона хотіла бути тільки жінкою, слабкою жінкою. Яку кохають, оберігають, якій шепочуть ніжні слова на вушко і заставляють кров кипіти у венах… Вона хотіла забути про все на світі … Відчути його тепло, його ласку… Вона вже забула про те, як бути жінкою… Зараз вона хотіла скинути з себе «кайдани» стереотипів, забобон, суєвірностей. Зараз вона кохає і кохана, і байдуже, скільки їй років. Жінка залишається жінкою у будь-якому віці…

Лемачова також охопила пристрасть. Він бачив, як зайшли туманом бажання очі Марії. Як переривається її дихання від його торкання. Тому не довго думаючи, він піднявся з дивана і подав руку Марії. Жінка спочатку глянула на простягнуту руку, а потім у його очі, в яких читалося бажання. Марія поклала свою руку в його і вони поспішили наверх, у її кімнату.

Проходячи повз кімнату Андрія, Марія й Лемачов зрозуміли уже, що Андрій з Анною остаточно помирилися. Розуміючи їх, вони загадково й ледь лукаво посміхнулися один до одного й поспішили у кімнату.

Схоже, на сьогодні їхній будинок перетворився на любовне гніздечко двох закоханих пар…

XXIV

У весняну пору, коли природа прокидається від зимового сну, коли яскраве сонячне проміння огріває землю, а на деревах з’являються перші листочки, а згодом і запашний цвіт, наші закохані вирішили поєднати себе узами шлюбу.

Двоє наречених чекали, коли ж парешті вийдуть їхні кохані жінки. Марія випорхнула з будинку у елегантному світло-сірому костюмі. Позаду неї повільною ходою йшла Анна. У сукні кольору слонової кістки у стилі ампір, вона виглядала божественно. Важка коса лягла на праве плече, а на лівому боці голови красувалася велика квітка лілії, прикріплена до волосся.

Усміхнені жінки випромінювали щастя. Кавалери елегантно подали дамам руки і процесія попрямувала до білого лімузину, прекрашеного надувними кульками і квітами, який повезе їх до мрії.

Чоловіки не переставали милуватися своїми судженими. Жінки також не зводили з них закоханого погляду, адже бачили їх вперше такими елегантними.

Іван Миколайович наче помолодів. Очі світяться щастям, а з уст не сходить посмішка. Марія також чудово виглядала. Повнота її зникла (завдяки фізичним вправам, які вона робила потай від усіх), і зараз одягнена у костюм, який підкреслював усі її жіночі принади, вона пишалася собою, адже бачила, якими поїдаючим поглядом дивиться на неї коханий.

Не один він не міг дочекатися шлюбної ночі, що викликало лукаву посмішку у Ані.

Її Андрій виявився ненаситним коханцем. Але щоб надати трохи інтриги їхнім стосункам і створити їхню шлюбну ніч незабутньою, Аня протягом місяця, може, трохи більше, уникала близькості з Андрієм. Вигадувала різні причини, аж поки не наштовхнулася на конфлікт з ним. Не розуміючи, у чому причина такого повороту подій, Андрій не знаходив собі місця. Думав, що сталося. Невже