Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

Розділ 20. Шлях

Я лежав поруч із Флорою безцільно витріщаючись перед собою. У голові крутилися останні п'ять днів. Як не дивно, під час маршу нічого не відбувалося. Не траплялися фанатики, а зустрінуті торгові каравани або патрулі пропускали нас без будь-яких запитань. Я думав, що близькість Пусток якось позначиться на подорожі, але ні - звичайний перехід.

Думками повернувся до Ніреда. На мої обережні розпитування, Флора пояснила, що ця людина не вперше каламутила воду серед загону. Навіть пропонував здати мене фіренцям, щоб отримати з цього нагороду. І лише через навички та певну вагу в загоні терпіли його витівки. Дівчина з сумом додала: найімовірніше, частина людей піде після повернення в Намію. Адже і до цього, були ті, хто ставив під сумнів лідерство Флоренс. А я просто став каталізатором до цих подій.

Хоча я вже бачив, як найманці стали мене остерігатися чи навіть боятися. Мало кого хвилювало, що це не я вбив його, достатньо було стати причиною смерті. Темрява, полум’я, плюс смерть одного з командирів – ця сукупність факторів зробила з мене істоту, яка привносить тільки смерть.

Радувало, що ті, хто був близький до мене, чи більш-менш знав, ніяк не змінили свого ставлення. Шакра все також підходив пофілософствувати щодо магії. Гаррет спробував пояснити їх навичку, та через обмежений словарний запас – не зміг. Чи я не зрозумів. Гельт пару разів підкидував дивні фрази, які повинні були мати глибокий сенс. А Валмір, побачивши мій клинок, намагався вивідати щось про нього.

В цілому, ці п’ять днів скучати мені не давали.

Також дізнався, як вони зустрілися з Мстиславом. Та все виявилося досить просто: верховний жрець через свого посланця домовився зустрітися з лейтенантом, пообіцявши солідний аванс з новим завданням. Найманці повз такого не могли пройти. Хоча, як я зрозумів, вони до кінця не розуміли, що верховний жрець - немертвий. Подумавши, вирішив не вказувати на цей момент. Все ж колись чутки до них дійдуть. 

В один з днів обговорили, що робити далі. Флоренс хоче ненадовго осісти в прикордонному місті Халані, щоб набрати людей. Та й контролювати ситуацію з Каладом. Те, що зараз відбувалося в цій країні, було досить дивно, як для звичайної ситуації. Ніхто не дозволить так посилюватися Фірену, що цілком може призвести до масштабної війни. Та й самі дії святенників не були звичними, раніше, фіренці хоч і висловлювали фанатизм, але не до тієї міри, щоб нападати на будь-кого.

Я, звісно, підозрював, чому вони так вчинили. Пов'язати моє переродження, напад фанатиків і подальшу гонитву не становило труднощів. Найімовірніше, був наказ, що десь у Каладі ходить звіролюд із Темрявою всередині. Проте щоб так радикально діяти... це потрібно мати велику міць. І вагомі причини.

- Не спиш?

Голос Флори збив з думок. Обернувшись, здавалося, потонув у цих коричневих очах, немов у гарячому шоколаді. Провівши рукою по стегнах дівчини, притиснув її до себе.

- Лазар? - її голос наповнився тривогою.

- Сьогодні ввечері ми перетинаємо кордон, - тихо промовив, продовжуючи гладити її стегна. - Після нього я піду сам.

Лейтенант відсунулася, вдивляючись у мене. 

- Причини?

- Мені краще поки що не світитися у великих містах, особливо поруч із кордоном.

- Хочеш сказати, фіренці розлютилися через тебе?

Розумна дівчинка. Я нічого не відповів, лише міцніше притискаючи Флору. Вона ж промовила:

- Ми з Шакрою підозрювали, що твоя поява якось пов'язана з тим, що відбувається. Але досі не розуміли, як. Шакра припускав, що це якось пов'язано з твоїми здібностями і Мстиславом. Та чи так це?

- Я лише маленький камінчик у низці подій, - дещо пафосно вимовив, і похмуро додав. - Або ж клубок хутра, що встав у глотці.

Флора хмикнула. Я не збирався розповідати, що все це може бути планом Мстислава або ж богів, які хочуть потрапити до мого справжнього світу. У мене було багато часу на роздуми, проте я тільки накопичував теорії, не маючи точних відповідей. І щодо Мстислава... подивившись на його дії з боку, я перестав йому довіряти. Але виконати своє завдання - зобов'язаний, у місці моєї появи буде необхідна інформація.

- Лейтенант? - в ідилію втрутився Гельт.

- Збирай табір. 

Крикнула у відповідь Флора, а потім потягнулася. Я ковтнув, дивлячись на фігурку дівчини. Думки різко змінилися на більш приземлені, проте лейтенант грюкнула по моїй долоні, підхоплюючись із лежака. Ех... не хочеться її залишати.

- Як казав мені Гельт, - бачачи моє обличчя, дівчина вирішила втішити. - Роби, що маєш, раз це потрібно.

- Він, випадково, монахом не був?

Флора голосно розсміялася. Я й сам з усмішкою одягався, якщо вже вирішив рухатися вперед сам, чого сумніватися.

Щойно загін висунувся, кивнув лейтенантові й вирвався вперед, туди, де перебувала трійка тіньовиків. Уже котрий день, я намагаюся вникнути в їхній спосіб переміщення, здавалося б, ось-ось зрозумію, але не вистачає чогось. Шакра провал пояснює тим, що я жрець, а для них це родова магія.

- Знову ти, - привітав мене Гаррет, крокуючи дорогою.

Зазвичай вони так і йшли, двоє в тінях, контролюючи бічні простори, а Гаррет, як лідер загону, по центру. У разі небезпеки або проблем він тут же йшов у тінь. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍