Барнс С.А. - Станція з привидами, Барнс С.А.

“Що сталося? Що ти зробив?”

“Дай це мені.”

«Ітане, ні!»

Бурчання та звуки болю лунають із коридору за межами двоярусної кімнати, а також тихіший стукіт тіл, що розбиваються об стіни.

О ні.

«Ітан!» Вигукує Офелія, кашляючи.

Стукіт замка, що втягується — запобіжний механізм, який не дає членам команди опинитися в пастці в ситуації зламу, тієї самої ситуації, яку їй описав Ітан, — спрацьовує через мить. Послідовні удари кожного замка, що спрацьовують назад, відступаючи всередину механізму корпусу, надзвичайно гучні. Вона могла б описати їх як постріли, за винятком того, що різниця стає дуже чіткою через мить, коли в коридорі лунає постріл.

33

Батько Офелії залишається перед незамкненими дверима. «Добре», — каже він, блаженно сяючи на неї. Якщо колись був момент, коли вона була справді впевнена, що це не лише результат її власного зламаного розуму, то саме тоді. Справжній Філд Бледсо роздавав хвалу, як sнапівкоштовні дорогоцінні камені. Рідко, і з розрахунком, що до кожного слід ставитися як до чогось більш цінного, ніж похвала вартувала.

Вона не витрачає час, намагаючись переконати свій мозок, що його насправді немає; натомість вона кидається повз нього, щоб штовхнути двері.

У коридорі Кейт схиляється над Ітаном, стискаючи пістолет у закривавленій руці. Він абсолютно нерухомо лежить на підлозі в коридорі, під правим плечем у нього стікає кров. Але вона виглядає переважно червоною, і не густою з чорним нальотом.

Офелія зупиняється. Кейт дивиться на неї, а потім на щось поруч із собою, раптово насупивши брови. Її рука з пістолетом піднімається.

Офелія автоматично піднімає руки. Або намагається. Вони ширяють навколо її талії, невпевнено дрейфуючи.

На чолі Кейт проступає вологий піт. «Я не хотіла, — каже вона. Її очі втратили фокус, дивлячись у далеке майбутнє. Її увага коливається між Офелією та тим, що вона бачить поруч з Офелією.

Офелія не може стриматися від погляду, але там нікого немає.

“Він це зробив. Він схопив його. Я не намагалася зробити йому боляче. Я хотіла зробити боляче їй», – плаче Кейт.

«Кейт. Підготуйте аптечку та PMU. Зараз, — каже Офелія. Поки що слова, які вона чує, збігаються з тими, які вона намагається сказати.

Але Кейт, здається, не чує Офелію, натомість слухаючи те, чого Офелія не чує. Потім Кейт нахиляє голову, зморщується, піднімає руки, щоб затулити вуха. “Я знаю, я знаю!”

Як тільки вона відходить до центрального хабу, Офелія кидається до Ітана. Його очі відкриваються, коли вона стає на коліна біля нього, його обличчя спотворюється від болю, коли вона випадково штовхає його.

«Мабуть, не варто було з нею сперечатися», — каже він, важко дихаючи.

«Мабуть, ні, коли в неї є пістолет». Офелія нахиляється, щоб краще розглянути його рану. У просторі між його плечем і верхньою частиною грудей є зяюча діра. Не його серце. Саме стільки вона знає про анатомію. Стільки могла б пам’ятати будь-яка дитина, яка знає основи людської анатомії. Але в цій області також є вени, артерії та інше важливе лайно.

“Кульова зброя? Справді?” розчаровано бурмоче Офелія.

“Низька технологія означає меншу ймовірність…”

“Технічних збоїв у непередбачуваних обставинах. Так, сподіваюся, ви так само ставитеся до низькотехнологічного лікування”.

“Чудовий лікарський такт, док”, - каже він, кашляючи.

Прокляття. Ми втрачаємо придатне для дихання повітря. Офелія встає і їй з деякими зусиллями вдається зачинити двері двоярусної кімнати. Це принаймні вбереже від погіршення ситуації.

«Я не той лікар для таких випадків», — нагадує вона Ітану, коли повертається до нього, намагаючись подумати.

Застосуйте тиск. Потрібно затиснути рану. Але коли вона тягнеться до нього, і її руки хитаються в правильному напрямку, вони зупиняються, зависаючи в повітрі.

Офелія відчуває їх, але на відстані. Це як несправна пара роботизованих рук, що замінює її власні, але вона не може ними керувати чи прибрати їх. Страшно бачити частину свого тіла як щось інше.

Вона видихає, і той, хто видихає, відчуває себе занадто тонким. Їй потрібна допомога.

Її батька вже не було, коли вона зачинила двері. Але він, зрештою, є візуальним порушенням, репрезентацією, яка має викликати дію, підозрює Офелія.

Вона зосереджується на порожній частині коридору. “Привіт? Можеш допомогти мені? Я хочу його врятувати. І врятувати своїх… людей там». Вона думає, що вони не стільки люди, скільки частини цілого, але якщо вони намагаються спілкуватися, щоб отримати бажані результати, вона зробить те саме.

Ітан хмуриться на неї. «З ким ти…»

«Тссс». Вона зосереджується на зображенні, яке хоче передати. Ці сутності — будь то органічні чи технологічні — явно вибивають деякі речі з її голови. Отже, цього разу Офелія їх показує. Кров тече з рани, її руки притискають її, утримуючи кров і чорні плями всередині. Уявна версія дитячого малюнка.

Спрощено. Але найкраще, що вона може придумати. Вона не знає, що ще робити.

Відчуття, яке виникає після цього, найбільше нагадує хвилі холоду по її шкірі, тільки це всередині. Щось ворушиться всередині неї, вздовж її передпліч і вгору до плечей.

У неї сильно наростає нудота, і їй доводиться пригнічувати позиви до блювоти. Це в мені. Вони всі в мені.

Гострий біль пронизує її праве око, і вона інстинктивно піднімає руку, щоб натиснути на нього, наполовину очікуючи відчути, як стікає слизом щокою. Але біль зникає через секунду-дві, а її рука все ще притиснута до закритої повіки.

Рука, якою вона може керувати. Офелія швидко опускає її й затискає пальцями рану Ітана. Кров слизька на її долонях, і швидко остигає, як і тоді. На поверсі садової тераси.

«Ти в порядку, ти в порядку». Офелія декламує слова, не знаючи, кого вона намагається переконати.

Біжучі кроки луною лунають у центральній втулці. Офелія напружується, хоча й гадки не має, що може зробити для свого захисту.

За мить з дверей виходить Кейт, в одній руці тримає аптечку, а в іншій руці все ще тримає пістолет.

Вона почула прохання Офелії. Або вона почула, як хтось їй сказав.

«Ось». Кейт з брязкотом кидає все це біля Офелії.

“Вона тут. Бачиш, з ним все буде добре. Вона це зробить”. Розмовляючи з кимось іншим, вона показує на Офелію пістолетом, і Офелія здригається.

Але майже щойно страх зникає, лють бере гору. Ця частина не повністю вина Кейт; вона не сама. Але її брехня, її обман привели їх сюди. Цю команду ніколи б не доручили Офелії, і Ава була б досі жива, якби Кейт не втручалася. Через неї вона загинула. А решта всі заражені, одержимі, як би там не було правильне слово.

Погляд Офелії темніє по краях, звужується від наростаючої люті. Її груди стискаються, поки не здається, ніби під легенями згортається крик.

«Це не моя провина», — наполягає Кейт, звертаючись до того, кого вона бачить. «Якби ти зробила саме те, що