Річард Докінз - Сліпий годинникар

ієрархії, за якою обов’язково мають бути організовані книжки в бібліотеці, не існує. Інший бібліотекар може упорядкувати ті самі книжкові фонди в інший (але так само ієрархічний) спосіб. Він може, наприклад, не відводити окреме крило під іншомовні видання, а віддати перевагу розподілу книжок незалежно від мови друку за тематикою: німецькомовні біологічні книжки помістити в розділ біології, німецькомовні історичні — в розділ історії і т. д. Третій бібліо­текар може дотримуватися радикальної політики і розставити всі книжки із будь-якого предмета в хронологічному порядку видання, покладаючись у пошуку на картотеки (або їх комп’ютерні еквіваленти).

Ці три плани організації бібліотеки суттєво відрізняються один від одного, але всі вони, мабуть, працювали б непогано, і їх вважали б прийнятними багато читачів. Звісно, за винятком одного холеричного літнього члена лондонського клубу, що його я якось почув по радіо, коли він лаяв керівництво свого клубу за рішення найняти на роботу бібліотекаря. Їхня бібліотека впродовж сотні років існувала без жодної організації, і він не бачив причини, чому б то їй знадобилась організація тепер. Ведучий передачі м’яко поцікавився, як же, на його думку, слід упорядкувати книжки. «Найбільші — ліворуч, найменші — праворуч!» — без вагань прогарчав він. Популярні книгарні зазвичай класифікують свої книжки за темами, що відображають попит покупців. Замість науки, історії, літератури, географії й т. п. основними розділами в них є садівництво, кулінарія, телепередачі, окультизм… А одного разу я взагалі побачив полицю з яскравим написом «РЕЛІГІЯ ТА НЛО».

Отже, не існує жодного правильного рішення проблеми класифікації книжок. Бібліотекарі можуть не погоджуватись один з одним щодо класифікаційної політики, але серед критеріїв, за якими їхні аргументи виграють чи програють у суперечці, не буде таких, як «істинність» чи «правильність» однієї системи класифікації відносно іншої. Критеріями, що застосовуватимуться до таких аргументів, будуть радше «зручність для користувачів», «швидкість пошуку книжок» і т. п. У цьому сенсі таксономію книжок у бібліотеці можна назвати довільною. Це не означає, що розроблення доброї системи класифікації не важливе — зовсім ні. Насправді це означає, що не існує якоїсь однієї системи класифікації, яка у світі ідеальної інформації сприймалася б усіма як єдино правильна. З іншого боку, таксономія живих істот, як ми побачимо нижче, якраз має ту чітку особливість, якої бракує таксономії книжок, — принаймні якщо дивитися на неї з еволюційного погляду.

Звісно, можна розробити будь-яку кількість систем для класифікації живих істот, але я покажу вам, що всі вони, за винятком однієї, є так само довільними, як і будь-яка бібліо­течна таксономія. Якщо потрібна лише зручність, хранитель музею може класифікувати свої експонати згідно з розміром і умовами зберігання: великі набиті опудала; дрібні й засушені, пришпилені до коркових дощечок у коробках; законсервовані у скляних колбах; мікроскопічні на предметних скельцях і т. п. Такий тип групування за принципом зручності часто можна побачити в зоопарках. У Лондонському зоопарку, наприклад, носороги утримуються в слонячому будинку лише з тієї простої причини, що для них потрібні такі самі потужні загородки, як і для слонів. Фахівець із прикладної біології може класифікувати тварин на шкідливих (підрозділяються на медичних шкідників, сільськогосподарських шкідників і безпосередньо небезпечних кусючих чи жалких), корисних (підрозділяються аналогічним чином) і нейтральних. Дієтолог може класифікувати тварин згідно з харчовою цінністю їхнього м’яса для людей, знову ж таки, зі складним розподілом на підкатегорії. Моя бабуся колись вишила дитячу тканинну книжечку про тварин, де ті класифікувалися за формою лап. Антропологи ж задокументували численні складні системи таксономії тварин, використовувані різними племенами в усьому світі.

Але з усіх систем класифікації, які тільки можна собі уявити, є лише одна унікальна — унікальна в тому сенсі, що слова на кшталт «правильна» та «неправильна», «істинна» й «хибна» можна застосувати до неї з ідеальним узгодженням усієї наявної інформації. Ця унікальна система заснована на еволюційних зв’язках. Задля уникнення плутанини я дам цій системі назву, якою біологи називають її найсуворішу форму, — кладистична таксономія.

У кладистичній таксономії головним критерієм групування організмів є близькість спорідненості чи, іншими словами, відносна недавність їхнього спільного предка. Птахи, наприклад, відрізняються від нептахів тим, що всі вони походять від спільного предка, який не є предком жодного нептаха. Усі ссавці походять від спільного предка, який не є предком жодного нессавця. Птахи і ссавці мають більш далекого спільного предка, який також є предком багатьох інших тварин на кшталт змій, ящірок і гатерій. Усіх тварин, що походять від цього спільного предка, називають амніотами. Отже, птахи та ссавці є амніотами. На думку кладистів, «рептилії» — неправильний таксономічний термін, бо визначається методом вилучення: усі амніоти, крім птахів і ссавців. Іншими словами, найближчий спільний предок усіх «рептилій» (змій, черепах тощо) є також предком деяких «нерептилій», а саме птахів і ссавців.

Серед ссавців недавнього спільного предка мають щури й миші, леопарди й леви, а також шимпанзе й люди. Тварини, що мають близького спільного предка, є близькоспорідненими. Більш віддалено споріднені тварини мають більш далекого спільного предка. Дуже віддалено споріднені тварини на кшталт людей і слимаків мають дуже далекого спільного предка. Абсолютно ж неспорідненими між собою організми просто не можуть бути, бо життя у відомому нам вигляді майже напевно зародилося на Землі лише раз.

Справжня кладистична таксономія є жорстко ієрархічною, і далі я використовуватиму цей вислів у тому сенсі, що її можна уявити у вигляді дерева, гілки якого завжди тільки розходяться й ніколи не сходяться знову. На мою думку (деякі школи таксономістів, які ми розглянемо пізніше, із цим би не погодились), вона є жорстко ієрархічною не тому, що ієрархічна класифікація на кшталт бібліотечної зручна, і не тому, що все у світі природним чином укладається в ієрархічну схему, а лише тому, що ієрархічною є схема еволюційного походження. Після того, як дерево життя розгалужується на певну мінімальну відстань (переважно за межі виду), його гілки вже більше не сходяться разом знову (за дуже рідкісними винятками, як у випадку походження еукаріотичної клітини, згадуваного в розділі 7). Птахи та ссавці походять від спільного предка, але тепер вони є окремими гілками еволюційного дерева і вже ніколи не зійдуться разом: гібрида між птахом і ссавцем ніколи не існуватиме. Група організмів, яка має цю властивість — що всі її представники походять від спільного предка, який не є предком жодного непредставника групи, називається клада, від грецького «гілка дерева».

Представити цю ідею жорсткої ієрархії по-іншому можна з погляду «ідеальної вкладеності». Ми пишемо назви будь-якої підбірки тварин на великому аркуші паперу і обводимо колами споріднені групи. Наприклад, маленьким колом були б поєднані між собою щур і миша в тому сенсі, що вони є близькими родичами, з близьким спільним предком. Іншим маленьким колом були б об’єднані морська свинка й капібара. Кола «Щур/миша» і «Морська свинка/капібара», у свою чергу, були б об’єднані (між собою, а також із бобрами, дикобразами, білками та багатьма іншими тваринами) більшим колом, позначеним своєю власною назвою — «Гризуни». Внутрішні кола немовби «вкладені» в більші, зовнішні. Десь в іншому місці на цьому аркуші паперу маленьким колом були б поєднані між собою лев і тигр. Разом з іншими це коло було би вписане в більше коло, позначене як «Котячі». Усі «Котячі», «Собачі», «Куницеві», «Ведмежі» тощо були б поєднані низкою менших кіл усередині більших в одне велике коло, позначене як «М’ясоїдні». Після цього кола «Гризуни» й «М’ясоїдні» увійшли б до більш глобальної низки кіл усередині кіл у дуже великому колі, позначеному як «Ссавці».

Важливою особливістю такої системи кіл усередині кіл