Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Пропав Ксюшин жмут волосся з гребінця.

Пальці ніг погано хапалися за гладку підлогу, і Олегу було складніше балансувати. Ніч у холодній ванній зморщила руки і стопи до невпізнання. Шкіра і губи набули відтінку до пари його вбранню.

Олег, як і переважна частина людей, не вів внутрішнього діалогу і навіть рідко думав словами, але більше образами. Він тер свої пальці, а в голові бачив, як густо росте чорне хутро між лисячих лапок. Як лисиця ступає по снігу і навіть не відчуває холоду. Як сіра шкіра під тим чорним хутром залишається сухою попри все.

Сьогоднішній день міг бути останнім для Олега. За всього тиску обставин у нього не з'явилося нових ідей щодо того, чим зайняти себе. Як завжди безцільно бродити? Мабуть, сьогодні це потрібно робити поспіхом.

Зі сніданком усередині, Олег зустрів монахів Мари внизу готелю. Він тут же потягнув їх за собою в найближчий пункт "Все необхідне".

Дорогою з готелю ченцям мало хто зустрівся, жителі вже розійшлися по своїх службах.

З боку молодих дерев долинали сварки з пташиних гнізд. Уздовж краю пішохідної доріжки повзли у своїх справах равлики.

Уперше тонкі двері у відділ для творців самі відчинилися перед Олегом. Він нарешті побачив різницю між "всім необхідним" для звичайного громадянина і просто "необхідним" для людини в статусі творця. Крім розширеного асортименту, у відділі для творців було втричі більше служителів-консультантів.

Олег і монахи куштували на смак різні сири, йогурти та солодощі. М'який зелений горіх. Твердий плід схожий смаком на яблуко, але в'яжучий щоки. Олег навіть зміг скуштувати східну вишню, яку виділяли північним творцям не більше 8-ми ягід на п'ятиденку.

Усе розсипалося попелом у роті.

Монахи храму Мари не особливо вразилися багатим вибором відділу для творців.

- Вас що, зазвичай краще за це годували? - запитав їх Олег.

Фіолетові послушники дали ствердну відповідь.

Олегу попалася під руку пляшка з чорною водою. Хто взагалі ризикне залити в себе таку воду?

Поборовши сумніви, Олег усе ж ризикнув і зробив великий ковток чорної рідини. Газ із пляшки вдарив йому в ніс. Півтори секунди після цього він не міг нормально вдихнути.

Разом із монахами Олег відвідав велику кав'ярню. Там зранку, і тільки творцям, подавали десерти ручної роботи під назвою "Мімоза". Але й у вершкового крему смак наче сховали під білим блюдцем!

Решта монахів пригощалися точно таким же тістечком і по-справжньому насолоджувалися процесом. Олег не міг цього не бачити.

Недостатньо просто насолоджуватися чимось. Потрібно, щоб у решти все було трохи гірше. Ну вже ні, Олег не буде забруднювати свою голову такими думками.

Майже все було навпаки для Олега. Майже все було не те.

"Тими" були нові черевики. Уперше йому дісталися зручні черевики. Взуття не тиснуло в шкарпетці й під п'яту не потрібно було підкладати додаткову устілку. Так ось ти який - комфорт.

Неймовірне відчуття не мучитися домислами на тему того, що ти насправді не відчуваєш.

Олег не залишився в боргу у служителя. Він одягнув новий шматок екіпірування й одразу поділився своїм рейтингом зі служителем-черевичником. Подяка метровому черевичнику на цьому не закінчилася. Олег на радощах наказав усім монахам Мари наслідувати його приклад і розділити їхній рейтинг із майстром.

Ремісник криво посміхнувся черзі з монахів. Від народження його руки мали тільки по три пальці, а ноги давно висохли від сильної м'язової дистрофії. Ці фактори не заважали йому шити гарне взуття. Навіть навпаки, в руці свого творця, лінії швів уздовж підошви здавалися рівнішими за ідеальну пряму лінію.  

98 000 рейтингу не обмежувалися для Олега їжею, нічлігом та одягом. Він нарешті міг зайти до ветеринарної клініки й обрати собі справжнього друга. Ось він, просто тут, його гарантований друг. Простягни руку, ти його навіть можеш погладити.

Олег дивився крізь чотирилапу тварину. У відповідь на скляний погляд кіт тільки потулився до Олега. Кіт не відчував загрози в байдужості.

З відкритими очима Олег мріяв. Він уявляв собі пухнасту лисицю.

Лише за один вечір лисиці пощастило поласувати польовою мишкою, пташеням дрозда й недоїденими шматками з туші оленя, які не захотів доїдати ведмідь.

Лисиця навіть ні з ким не розмовляла того дня. Як і в усі її дні.

Тепер Олег намагався уявити лисицю, вкриту сивиною, але в нього не виходило. Лисиця могла уявляти собі щось тільки в яскравих снах, де іноді через сон вона наяву фирчала і заливалася хихиканням.

О так, у будь-якому розкладі лисиця виглядала значно успішнішою за Олега. Як досягти свободи в мисленні? Як досягти безтурботності наодинці із самим собою?

Найскладнішою перешкодою на шляху становлення лисицею була заздрість людини. Заздрість неправильна, дурна. Не ревнощі порожніх кишок до кишок набитих, ні. Це заздрість до того, кого навіть не існує і не може існувати. Заздрість до людини, якою ти не зміг стати.

Олег не може пройти через неймовірні страждання і повністю скасувати себе як особистість. Він не встигає задовольнити природну потребу у знищенні всіх своїх почуттів. Фундамент його особистості прихований глибоко в підсвідомості. Голим рукам не дістатися в те місце.