Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Так і блукав Олег в оточенні монахів Мари містом Роз і його каналами. Іноді самотні жінки підходили до лисої компанії зі складеними в косий трикутник пальцями. Щоразу жінки просили лише одного - щоб монахи помолилися Святій Марі за їхнє майбутнє зачаття. І байдуже, чи запліднення буде природним, чи з втручанням цілої групи людей.

Зазвичай, бойові монахи нікому не роздавали благословень, а молитов вони знати не знали, але сьогодні був день винятків. Мовою жестів і тупоту німі монахи домовилися між собою підігравати благанням городян. Фіолетові монахи не могли відповідати словами, тож просто кивали й ніяково посміхалися в бік прохачів.

До Олега ніхто не підходив із проханнями. Волосся на його голові спадало вниз, наполовину закриваючи йому огляд і повністю закриваючи вуха. Поруч із гладко поголеними монахами, волохатий Олег у такому самому балахоні виглядав як хтось, кому і своїх проблем вистачає.

Літо ще не закінчилося. Олег рясно пітнів. Ноги терлися між собою. Тягати весь цей час колючу палицю на плечі, відлиту до того ж із нелегкого металу, свіжості Олегові не додавало.

Уява Олега закінчилася. Зупинити час було не можна, а сидячи чекати сутінків здавалося ще більш безглуздим, ніж закочувати валуни на гору.

Олег і залишки монахів храму Мари вирушили шукати на північ міста скелю, що виглядом має нагадувати жабу, яка сидить.

Пошуки дороги до скелі, що квакає, не зайняли багато зусиль у монахів Мари. Вулицею, що тягнулася вгору на північ, уже караваном ішли чорнолиці послідовники Праведного Слива. Олег і монахи із зачохленими в тканину списами просто приєдналися до їхнього каравану.

Служителі порядку в місті Роз не знали, як реагувати на великий наплив монахів на їхні вулиці. З одного боку, через їхнє місто, в одному напрямку йшли кудись кремезні на вигляд чоловіки, а з іншого боку, всі вони були в чернечих рясах.

Паломництва монахів

Служителям порядку залишалося тільки спостерігати і чухати потилиці.

Побачивши "Жабу" попереду, верениця з монахів розсипалася на всі боки.

Скеля на пагорбі випирала із земного насипу і за своєю формою справді нагадувала жабу! Чи лягушку? Напевно, все ж таки жабу. Адже скеля ця сидить на суші, і з дня створення Місяця не мочила лапок у великій воді поруч.

На вершині жаби, не рухаючись, стояла людина в червоному.

Уже на підступах до скелі, просто серед мурах, кліщів, диких дерев і кущів у затінку сиділи сотні послідовників Праведного Слива. Їхні темно-зелені роби не особливо майоріли на висохлій влітку траві. На відміну від їхніх палаючих, криваво-червоних очей.

У застиглому чорнилі мала бути ще якась домішка. Не могла проста фарба горіти як розпечене вугілля, ще й посеред дня.

Опускаючи їхню хижу подобу, зелені монахи виглядали все ж втомленими. Немов вони й не спали з тієї самої години, як Олег побачив їх уперше всередині кораблебудівного заводу.

Саме ці монахи прийшли сюди одразу після вчорашніх зборів. А ось їхні свіжіші побратими із зеленого каравану виглядали набагато бадьоріше, адже прибули в місто Роз зовсім недавно.

- Наскільки ж праведним був Праведний Слив? - вголос запитав Олег своїх монахів. - Послідовників йому точно не позичати.

Один із монахів Мари повільними жестами спробував відповісти Олегу і другий навіть щось зрозумів.

- Ти намагаєшся мені сказати, що тут тільки монахи-воїни храму Слива, а простих ченців у них разів у десять більше? - запитав Олег монаха, ім'я якого він не знав.

Німий монах кивнув.

Від самого ранку Олега переповнювали думки про саму мету його існування, і він майже не спілкувався з натовпом, який усюди його переслідував. Він навіть імен їхніх не знав. Крім монаха, який за навігатором привів усіх у готель. Того ченця Мари звали Ци.

- Ага, - сказав Олег. - Цікаво, тебе як звуть, і що ти про все це думаєш? - перекладаючи булаву з плеча на плече, запитував Олег.

Чернець попросив телефон у Ци і пальцем написав у ньому свою відповідь.

"Іі Сан завуть мене. Став воїнам манахом я біла чапля"

До цього Олег чомусь уявляв собі, що люди, які не розмовляють голосом, мають бути грамотнішими за звичайних. Мають у середньому читати більше книжок. Та й монахи-воїни храму Мари були німими, а аж ніяк не глухонімими. Вони, як і більшість людей, можуть на слух відрізняти тон у словах і не повинні помилятися так сильно в підборі правильних ієрогліфів.

Олега не здивувало, чому текст, написаний Іі Саном, був таким неортодоксальним у своїй побудові. Він десь там пам'ятав - у мові жестів речення починається з самої суті того, що німий хоче передати.

- Я зрозумів тебе, Іі Сан, - збрехав Олег і повів монахів Мари вище.

Поруч із послідовниками Праведного Слива ходив і лисий товстун у сірому. Здається, Гуан уривчасто представив свого бродячого брата Романом.

Роман ходив навколо змучених очікуванням послідовників Праведного Слива. Чернець Святого Ігуана ділився з ними своєю посмішкою і бутлями з рожевою водою, які він раз за разом діставав із бездонного мішка.

Ділячись з іншими монахами, Роман почувався потрібним, а це неслабкий наркотик.