Елла Савицька - Провальні канікули, Елла Савицька

- Хто-небудь хоче їсти? Я принесу чіпсів, - знайшов виправдання своєму відходу і поспіхом вийшов, прикривши за собою двері.

Я теж встала і, пославшись на те, що хочу в туалет, тихо вийшла слідом. Він зайшов у порожню вітальню. Я ж навшпиньках підійшла до арки, і боялася навіть дихати, коли почула його напружене:

- Так. Так, я в порядку. Товар теж. Завтра? Так, буду о десятій! - я затремтіла, вкриваючись холодним потом. Як? Як вони змогли йому додзвонитися? Прикусивши губу, щоб не видати своєї присутності, почула, як він заблокував телефон. Кинулася до туалету, і закрилася в ньому. Серце стукало, як божевільне, відбиваючись луною у вухах. Спершись на раковину руками, подивилася на своє перелякане відображення. Очі блищать, губи тремтять. Зараз не можна показуватися йому, він усе зрозуміє, а мені це не потрібно. Οт чогось я знала, що він мені не скаже про те, що завтра потрібно їхати на зустріч. Хоча вже з позавчора я вирішила, що робитиму, коли вони зателефонують. Головним було, щоб тато не приїхав раніше, але поки його немає, я діятиму за планом. Не знаю, які це спричинить наслідки, але я зобов'язана зробити все, що в моїх силах.

Зібравши своє занепокоєння в кулак, я кілька разів вдихнула і видихнула, заспокоюючи дихання. Андрес не повинен нічого запідозрити! Візьми себе в руки, Ем!

Через кілька секунд посміхнулася своєму відображенню, натягнувши маску безтурботності, і вийшла, вирушивши продовжувати гру.

Як я і думала, він ні про що не сказав. Поводився, як ні в чому не бувало, сміявся з усіма, цілував мене, тягав Луїса на плечах, коли ввечері всі вирушили гуляти. А пізніше, коли яскравий місяць загорівся на небі, і ніч розсипала зірки, потягнув мене на веранду. Ми сиділи на кріслах і розмовляли, кожен зберігаючи свою таємницю, але мені здавалося, він намагається провести зі мною якомога більше часу. Будучи невпевненим, що завтрашній день принесе за собою, він якось несамовито посадив мене на себе зверху, коли м'яке крісло жалібно скрипнуло. Провів губами по вилиці, і я проморгалася, приховуючи сльози.

Усе буде добре, рідний! Я обіцяю тобі, подумки вимовляла, поки мої власні губи жадібно відповідали на його вимогливі поцілунки. Цього вечора він брав мене ніжно, але впевнено, не беручи, а даруючи задоволення крізь туман переживань. Серпанок і його, і моїх сумнівів був настільки тонким, що він, здається, навіть не помітив, що мене щось тривожило. Два хороших актори! Ідеально відіграють свою гру, але в цей самий момент намагаються бути справжніми і назавжди запам'ятати цю хитку мить щастя, яке ми обидва так довго шукали.

- Коли вони подзвонять, - заспокоював мене два дні тому Андрес, - я погоджуся на все. Мене не вб'ють, тому що я потрібен йому. Тим більше зараз, коли багато хто втік із товаром, а я тут. На острові. Готовий торгувати наркотиками, подвоюючи ціну, і знаючи, що куплять, бо крім мене дилерів залишилося мало. І плюс... Тепер у мене є ти!

- А що це змінює? - запитала я.

- Усе! - відповів тоді й поцілував.

Коханий чоловік, що став для мене сенсом життя, тепер знову йшов на цю каторгу, щоб захистити свою сім'ю, і мене! Ймовірно, про мене теж уже знають. Але плюс у тому, що вони не в курсі, де ми перебуваємо. Зараз навіть відстежити неможливо. І на цьому я зіграю.

Коли Андрес заснув, я тихо розбудила Пабло і пішла на кухню. Οн пішов слідом за мною, сонно потираючи очі. Я увімкнула ліхтарик на телефоні, щоб не запалювати світло на кухні, і поклала його на стіл. Прикрила двері й повернулася до друга.

- Щось трапилося? - він нерозумно підкинув брову.

- Так! Мені потрібна твоя допомога! - відповіла прямо.

- У чому?

- Пообіцяй, що ти не накоїш справ, бо ти єдиний, хто може мені допомогти! І якщо ти підставиш мене, то підставиш і всю сім'ю Андреса. Мені важко тебе про це просити, але ти зможеш відсунути свою ненависть до нього і допомогти?

Пабло сумно посміхнувся, потираючи долонею обличчя.

- Я вже зрозумів, кому належить твоє серце, і вирвати його по-хорошому з чужих рук не вийде. Залишається бути другом по-хорошому.

- Я тебе дуже люблю, Пабло! - підійшла ближче до друга, і взяла його долоню у свою.

- Тільки не так, як його! - він стиснув мої пальці у відповідь. - Але ти щаслива, і це найголовніше! - тепло розлилося всередині від цих слів. Як же давно я їх чекала.

- Дякую! То ти обіцяєш?

- Обіцяю! - ствердно кивнув, і я повірила. На дні його очей більше не було тієї ненависті, що плескалася раніше. Вони гріли своєю синявою і правдивістю.

- Добре! - зважилася я, випустивши його руку. - Завтра Андресу потрібно о десятій ранку бути на складі з наркотиками. Мені важливо, щоб він туди не дістався.

- Звідки ти знаєш?

- Підслухала. Він думає, що я не знаю про це. Тому зішлеться на якусь причину і вирушить туди. Мені ж важливо, щоб він не доїхав. І навіть не опинився близько до того місця. Ти зможеш зателефонувати йому і сказати, що щось сталося? Не знаю, не важливо що. Щось термінове!

- Так стоп! - виставив уперед руку друг. - Чому він не має опинитися там?

- Тому що там буде поліція, - випалила я, а потім додала вже менш упевнено. - Я на це сподіваюся, принаймні!

- Ти підеш у поліцію? - примружився Пабло.

- Так!

- Ти розумієш, чим тобі загрожує те, що ти прийдеш і розповіси про склад із купою наркотиків і наркоторговцем на чолі?

- Так!

- Тебе можуть допитувати і вивести Андреса чистим із гри можливо не вийде, - наполягав на своєму друг, тільки я вже все вирішила.

- Я знаю, Пабло! Але я з іншої країни. Капітан зі мною знайомий, і навіть залишив свій номер телефону, тепер я розумію для чого. Повір, усе має вийти!

Пабло важко зітхнув, потираючи скроні і хитаючи головою.

- Ти готова на таке заради нього?

- Якби не була готова, ти б зараз тут не стояв, - відповіла з роздратуванням. - Якщо ти не згоден, просто скажи, Пабло, я тоді придумаю все сама! - послідувало довге мовчання, і пронизливий погляд на мене.