Axolotl - На межі спокуси, Axolotl

— За стару дружбу, яка витримує навіть найскладніші випробування? — підкинув Олег, ховаючи усмішку.

Вадим повільно повернув склянку з віскі в руках, не коментуючи, не підтверджуючи, не заперечуючи.

Марк ледь помітно посміхнувся, дивлячись на нього через стіл.

— Ну, з цим не посперечаєшся. Давай за це.

Кирил кивнув і розлив напої.

Віра ледь доторкнулася до свого келиха.

Їй здавалося, що повітря у кімнаті стало важчим.

За столом панувала ідеальна картинка – сміх, легкі розмови, відверті посмішки.

Але насправді це було схоже на шахову партію, де кожен обдумував наступний хід.

— Ну, Марку, розкажи нам, як це — бути в стосунках? — Кирил кинув невиразний погляд на Віру, піднімаючи брови.

Віра ледь не вдавилася вином.

Марк ледь помітно стиснув її талію, нахилившись ближче.

— Що тут розповідати? Все чудово.

— Це ми бачимо, — Олег підняв келих.

— Мені завжди було цікаво… — почав Вадим, спокійно змішуючи лід у своїй склянці.

— Що саме? — Марк повернувся до нього, тон його голосу все ще залишався легким, але погляд — гострим.

— Як швидко ти вирішуєш, що щось "твоє"?

Віра відчула, як її серце стиснулося.

Марк посміхнувся ширше, повільно ставлячи келих на стіл.

— Коли щось твоє, ти це просто знаєш.

Тиша.

Вадим повільно відкинувся назад у кріслі.

Його погляд ковзнув по Вірі — швидко, мимохідь, але вона це помітила.

Вона відчула, що це не просто розмова.

Це війна, у якій вона стала головним призом.

Повітря в кімнаті загусло.

Віра ледь помітно стиснула пальці на келиху, відчуваючи, як Марк напружується поруч.

— Стосунки? — Вадим розтягнув слово, ніби смакуючи його. — А ви хоч на побачення ходили? Чи це тепер не обов’язково?

Кирил втупився в Вадима з цікавістю, наче передчуваючи, що зараз буде весело.

Аліса ледь помітно посунулася ближче до Тихона, який зробив вигляд, що не чує розмови.

— Яка різниця? — Марк посміхнувся, але його щелепи стиснулися.

Вадим повільно обертав склянку в руках, його рухи були ледачими, але очі холодними.

— Різниця велика. Стосунки — це більше, ніж просто… ніч.

Марк різко поставив келих на стіл.

— І що ти хочеш сказати?

— Нічого особливого. Просто… — Вадим зробив паузу, вдавано задумавшись. — Кожен може зробити помилку.

Віра ледь чутно вдихнула.

Маркові пальці стиснули край столу, і Віра відчула, що межа ось-ось буде перейдена.

— Марк, не треба, — тихо сказала вона, але він уже не слухав.

Його очі були спрямовані тільки на Вадима.

— Що ти намагаєшся сказати? Прямо. Без натяків.

Вадим посміхнувся куточком губ.

— Я думав, ти розумний хлопець. Але якщо тобі потрібні пояснення…

Марк різко піднявся, відсунувши стілець так, що він глухо вдарився об підлогу.

— Ти хочеш бійки, Вадиме?

Віра відчула, як серце зривається з місця.

Вадим залишався абсолютно спокійним.

— Я не б’юся через жінок.

— Це добре, бо я теж не б’юся через невирішені комплекси, — Марк хижо посміхнувся.

Тихон вперше втрутився, його голос був сухим і беземоційним.

— Ви серйозно? Це вечеря чи дуель?

Тиша.

Напруга не зникла.

Але Марк повільно сів, все ще дивлячись на Вадима.

Віра не могла повірити, що це відбувається насправді.

І що, чорт забирай, це тільки початок.

Кирил повільно відставив келих і гучно зітхнув, привертаючи до себе увагу.

— Ну все, хлопці, гаряче стало, ніби не у квартирі сидимо, а в якомусь підпільному клубі для бійців.

Він поглянув на Тихона, який мовчки потер скроні, і хитро посміхнувся.

— Ти ж там колись працював дипломатом, га? Може, розрулиш ситуацію?

Тихон хмикнув.

— Я – стоматолог, а не медіатор. Але якщо дуже хочете, можу запропонувати рішення: всі ротики відкрили, я зробив огляд, а потім усі поїхали додому з гарними посмішками.

Олег засміявся, Аліса тихо зітхнула, а Ростислава, яка досі гралася з іграшками у сусідній кімнаті, вибігла до них.

— Тато, чого вони такі сердиті?

У кімнаті запала незручна пауза.

Марк перевів погляд із Вадима на дитину і різко видихнув, стискаючи пальці.

— Ніхто не сердитий, малеча. Просто… дядько Кирил забув замовити десерт, тому всі трохи напружені.

Кирил підхопився з місця.

— О! Ось нарешті конструктивна пропозиція! Торт чи морозиво?

Ростислава одразу оживилася.

— Морозиво!

Віра ледь помітно відкинула волосся з обличчя, з полегшенням вдихаючи.

Напруга ще залишалася у повітрі, але Кирилу таки вдалося трохи змінити настрій компанії.

Вадим знову відкинувся у кріслі, Марк зробив ковток зі свого келиха, а Тихон усміхнувся дочці, ніби вона щойно врятувала всіх від катастрофи.

Але Віра відчувала, що все це — тимчасово.

Бо, навіть якщо зараз усі зроблять вигляд, що конфлікт залагоджено…

Вадим і Марк ще не сказали один одному всього, що хотіли.

І вона боялася того моменту, коли вони таки це зроблять.

Віра пила свій келих маленькими ковтками, хоча вино давно втратило смак.

Вона ледь всиділа за столом, відчуваючи, що більше не витримує цієї напруги.

Здавалося, повітря в кімнаті було наповнене невидимими розрядами.

Вадим мовчав, але його погляд раз у раз повертався до неї.

Марк посміхався, але всі знали, що його гарний настрій — це лише оболонка для того, що насправді закипає всередині.

Віра була ніби між двох стихій, і це виснажувало.

Олег спостерігав за всім, не втручаючись, але коли Віра тихо поклала келих на стіл і опустила очі, він нахилився ближче.

— Вирішила насолодитися вечором по максимуму? — його голос був спокійним, але в ньому читалася турбота.

Віра ледь помітно похитала головою.