Axolotl - На межі спокуси, Axolotl

— Якщо чесно, хочеться просто… піти.

Олег кивнув, перевівши погляд на Марка, потім на Вадима, а тоді знову на неї.

— То давай. Я тебе відвезу.

Віра не одразу відповіла.

Вона подивилася на Марка, який щось говорив Кирилу, але думками явно був у іншому місці.

На Вадима, який, здавалося, все розумів без слів.

І раптом відчула, що більше не може тут залишатися.

— Дякую, Олеже. Це було б чудово.

Олег піднявся, роблячи вигляд, що просто йде випити ще кави.

Віра провела пальцями по скатертині, а потім тихо встала.

Ніхто не звернув уваги.

Усі були занурені в розмови, у власні думки.

Тільки Тихон ледь помітно глянув у їхній бік, але нічого не сказав.

Вони вийшли тихо, непомітно, не привертаючи уваги.

І тільки коли двері зачинилися за їхніми спинами, Віра нарешті змогла глибоко вдихнути.

Олег вів машину впевнено, не поспішаючи, даючи Вірі час на тишу.

Вона дивилася у вікно, спостерігаючи за вогнями нічного міста, ніби це могло допомогти їй розібратися в хаосі власних думок.

— Ну і що ти думаєш? — нарешті запитав він, не відриваючи погляду від дороги.

Віра ледь помітно стиснула губи.

— Про що саме?

Олег зрозуміло хмикнув.

— Не прикидайся, що не знаєш.

Віра зітхнула, провівши пальцями по скроні.

— Я не знаю, що думати, Олеже. Чесно.

— Добре, тоді дозволь мені сказати, що думаю я.

Вона перевела на нього погляд.

— Як би я добре не ставився до Марка… — Олег зробив паузу, ніби підбираючи слова. — Те, що між вами, — це не про кохання. Це скоріше про бажання отримати те, що здається недосяжним.

Віра стиснула руки на колінах.

— Ти так вважаєш?

— Я знаю Марка все життя. Він впертий, цілеспрямований. Але він не з тих, хто будує справжні стосунки. Якщо він щось хоче — він це бере. А коли отримує… інтерес часто зникає.

Віра відчула, як всередині щось кольнуло.

Бо частина її боялася, що Олег має рацію.

— А Вадим? — тихо запитала вона.

Олег ледь помітно стиснув кермо.

— З Вадимом усе складніше.

Він на мить замовк, ніби намагаючись правильно сформулювати думку.

— Якщо Марк хоче отримати, бо це виклик, то Вадим… він не з тих, хто діє на емоціях. Якщо він щось робить — то не просто так.

Віра відчула, як її серце забилося швидше.

— Але навіть у його випадку я не впевнений, до чого це приведе.

— Чому?

Олег знизав плечима.

— Бо Вадим давно не той, ким був раніше.

Його слова відбилися в її голові, залишаючи ще більше питань.

І найбільше з них — чи дійсно вона хоче отримати відповідь?

Коли машина зупинилася біля її будинку, Віра повільно відстебнула ремінь безпеки, але не поспішала виходити.

Олег теж не квапив її.

Він спокійно сидів за кермом, постукуючи пальцями по рульовому колесу, наче зважував, чи варто говорити щось ще.

— Знаєш, Віро, ти зараз поводишся так, ніби вибір — це щось, від чого можна втекти.

Вона здригнулася від несподіванки, не одразу знаючи, що відповісти.

— Я просто… не хочу зробити помилку.

Олег кивнув, подаючи знак, що розуміє.

— Помилки — це нормально. Але ти вже зробила одну.

Віра різко підняла на нього погляд.

— Яку?

Олег посміхнувся куточком губ, але в цій усмішці було більше мудрості, ніж іронії.

— Ти дозволила їм вирішувати за тебе.

Віра стиснула пальці на ремені сумки, не знаходячи, що сказати.

Олег відкинувся назад, повертаючись до свого звичного спокійного вигляду.

— Якщо ти не вибереш сама, то один із них зробить це за тебе. І тоді ти можеш прокинутися одного дня і зрозуміти, що все пішло не так, як ти хотіла.

Він відпустив кермо і подивився на неї уважніше.

— Знаю, ти звикла все тримати під контролем. Але, Віро… іноді контроль — це просто боягузтво, замасковане під розумні рішення.

Віра відчула, як його слова врізалися в неї глибше, ніж вона очікувала.

Вона повільно кивнула, відкриваючи двері.

Але перш ніж вийти, на секунду зупинилася.

— Дякую, Олеже.

Він лише хитро посміхнувся.

— Не дякуй. Просто подумай.

І вона знала, що саме це буде найважче.