Олексій Михайлович Волков - Шпиталь, Олексій Михайлович Волков

крапка. Не дарма Журбенко мову про фахові рефлекси вів. Цей дід скоро Труша не упізнаватиме, а щойно проект побачив — одразу розібрався.

— Але ж будівля стоїть, — заперечив Лужний. — Чи можна вважати, що старець у свої роки ще щось кумекає? Ти як скажеш, Володимире Васильовичу?

— Розум на диво тверезий, — безапеляційно заявив Вересюк. — Що хочете кажіть, а він при повній тямі. І справді упевнений у тому, про що говорив.

— Що ж виходить? — Хижняк збуджено заходив між столами. — Якщо припустити, що Колісник правий, що будівля неможлива у такому вигляді, як накреслено, отже, не правий Замрига. Наш дорогий покійний мер, який проектував і виконував ці креслення.

— Але ж Замрига не був дурнем, — зауважив Щерба. — Можливо, навмисно намалював не так, як належить. Січете? Збудував, щоб гарантовано стояло, а накреслив, як йому було вигідно, з якоюсь певною метою.

Папери знову лягли на стіл.

— Що я вам скажу… — Хижняк, в якого вдома зараз велося власне будіництво, водив ручкою по архітектурних планах. — Нам все це важко оцінити. Хіба взяти і ще раз переміряти. Тут вказані конкретні розміри. Ми не фахівці, тому нам важко розібратися з цими кресленнями на різних сторінках та у різних проекціях. Але ми можемо все переміряти. Візьмемо рулетку і мірятимемо стіна за стіною. Розумію, не скрізь дістанешся, особливо зараз, але можна почати з цього. Можливо, щось і вдасться знайти, якусь суттєву похибку. А там побачимо.

Збігати у госптовари і купити дві рулетки було справою десяти хвилин. Олівцем просто на плані написали перші літери прізвищ присутніх, аби не поплутати, хто що міряє. Ключа від підвального поверху взяли у лаборантки, яка під час зміни завжди ночувала в основній лабораторії і внизу бувала лише у разі термінового виклику до ургентних хворих. Флігель з приймальнею Костогриза вже зачинили і з цим належало змиритися. Усі розійшлися по коридорах, щоб привертати менше уваги. Лише Хижняк залишився в ординаторській і олівцем від руки переносив фрагмент плану на окремий аркуш, щоб не псувати зайвими позначками оригінал.

Труш з'явився несподівано, коли Цекало із Щербою міряли рулеткою у дальньому закутку коридора. Погляд інженера був красномовним. Вадим вийшов з кладовки, яка знаходилася ще далі.

— Чого не спите, Василю Васильовичу? Зайвий догляд за хворим не завжди на користь.

— Я бачу, ви за нього взялися, — похмуро зауважив Труш. — Що ви йому показували?

— Ну ви ж самі просили призначити щось для прояснення розуму. От Володимир Васильович прийшов і обстежив його. І висновок дав, що у дядька вашого розум ще цілком ясний.

— А показували що? — не вгавав інженер. — Якісь креслення.

— Хижняк від своєї будови приніс, — збрехав Лужний. — Бо Вересюк казав, що для проведення тесту найліпше дати щось пов'язане з фахом пацієнта. Він архітектором був?

— Звідки ви взяли? — змінився на обличчі Труш. — Я вам такого не казав.

— Так він сам і повідомив, — почувся ззаду голос Вересюка. — Я його питав.

— Старечі вигадки! — розчервонівся «Вась-Вась». — Бухгалтером ціле життя працював. Кажу вам — старість розум поїла.

— Буває, — знизав плечима психіатр. — Тут справді нічого не вдієш. Ви б додому його забирали.

— Справді, — підтримав психіатра Вадим. — Це найкращий варіант. Хвороб він конкретних не має, а проти старості ліки ще не вигадали.

— Я подумаю, — пообіцяв Труш, роззираючись. — А що ви тут міряєте?

— Коридор перегородити думаємо, ще одну кладовку зробити.

Інженер пішов, а консиліум від гріха перемістився до квартири Журбенка. Зиркнувши на годинник, Вадим простягнув руку.

— Може відкладеш поїздку? — запитав Щерба. — Разом посидимо, поміркуємо.

— Складається враження, що кульмінація не за горами, — додав Вересюк. — Критичний момент, так би мовити…

— Не можу, хлопці. Мушу, — зітхнув Лужний. — Я швидко — туди і назад. Зв'язок по телефону. І про хворих за цими справами не забудьте.

— Удачі, — побажав Ігор.

Якщо над проблемою працює стільки світлих голів, прорив настає рано чи пізно.

Першим знайшов Ігор. З виміряних ним стін в одному з приміщень дві, що сходилися під прямим кутом, виявилися коротшими, ніж на плані. Хоч заміри і могли бути неточними через те, що старі підвальні приміщення мали заокруглені кути, а стіни були не надто прямі, дві стіни вийшли коротшими аж на сімдесят сантиметрів кожна. В сусідному приміщенні був фізкабінет, який стояв зачинений. А от у наступному, ще через одну стіну, розташувалася аптека, що працювала цілодобово, і поки Вересюк відволікав молоду аптекарку, Хижняку вдалося зробити замір. Результат вразив — і тут бракувало семидесяти сантиметрів. Четверту стіну вирахували простим додаванням і знову не дорахувалися майже метра. Журбенко взяв олівець, папір і, ще раз глянувши на креслення покійного мера, почав малювати схему.

Дві базові стіни підвального поверху перехрещувалися під прямим кутом. І в утвореному ними перехресті кожен з чотирьох елементів у реаліях виявився коротшим за своє зображення на будівельному плані. Всі решта розмірів відповідали кресленням з точністю до сантиметра. Більше того, усі кути, під якими сходилися чотири стіни, виявилися більшими, ніж дев'яносто градусів, що, в принципі, було неможливо. До того ж, вони були заокругленими. Такий трюк ще під час будівництва монастиря давав можливість на перехресті цих стін приховати певний об'єм, в якому можна облаштувати невеличке приміщення завширшки півтора метра, а якщо там зменшити товщину стін, то навіть більше.

— Базові стіни у підвалі, усі без винятку, завширшки майже метр. Це ще плюс он скільки…

Присутні чухали потилиці, не здатні повірити у те, що було тепер очевидним. Глибоко зітхнувши, Хижняк взявся перераховувати ще раз.

— Як же могло статися, що досі ніхто не здогадався? — скрушно похитав головою Ігор.

— Чого ж ніхто… — заперечив Дольний. — Замрига покійний, схоже, якраз і здогадався. А може і бачив те, що там є.

— Чого ж не забрав?

— А як забереш? — зауважив Хижняк, який закінчив перерахунки. — Будівництво, повно людей. Головлікар ходить… Богуш, кажуть, у кожну дрібницю носа пхав. Хіба що вночі, але ж за ніч такої стіни не продовбеш. А почнеш рухатися — хтось щось запідозрить. А ще двоє отих. Вони взагалі з нього очей не зводили! От і вирішив Замрига усе чимшвидше приховати, поки ніхто не здогадався, а креслення так переробив, щоб і теоретично цієї каплички вичислити було неможливо.

— А що там нагорі? — намагався згадати Щерба.

— Як що? Флігель у два поверхи. Кабінет головлікаря, відділ статистики, а ще вище…

— Те, що вище, вже не має значення, — перебив Журбенко. — Ви молодші, не пам'ятаєте. Над перехрестям стін мало бути приміщення для зберігання балонів з киснем. А Богуш несподівано, коли вже обидва поверхи вигнали, закомандував свою приймальню туди