Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

- Тримайся! - Баюн перекрикував шум листя і намагався допомогти подрузі, але з лапами це було важко зробити.

- Я зараз звалюся! – злякано відповіла дівчина. – Все через цей вітер! Це Варвара?

Але кіт не відповів. Натомість він зібрався з чаклунськими силами і здійснив неймовірний стрибок, опинившись майже біля самих ніг темної фігури. На мить вітер припинився і Ярослава встигла озирнутися - внизу на неї чекали одноокі чудовиська. Раптом на узліссі блиснуло дві пари зелених очей, після чого галявину накрило вовчим виттям.

У натовп лих врізався величезний бурий звір. Він увертався від кігтистих лап, клацав зубастою пащею і намагався якнайдалі відкинути чудовиськ. Тим часом Ярослава відчула, як її руки зісковзують з борту ступи. Ще мить і дівчина полетіла вниз. Перехопивши нещасну під час падіння, бурий звір підставив свою спину, і вони стрімголов покотилися галявою.

- Чого розляглася? - почула дівчина знайомий голос і побачила перед собою величезного вовка, що знову скочив на лапи. - Біжи звідси!

Рикнувши це, звір повернувся до дуба. Звідти з завидною спритністю бігли ті самі одноокі лиха. Їхньою метою явно була Ярослава, але вовк старанно метався з боку вбік, чим перегороджував чудовиськам дорогу. Дівчина чудово розуміла: він один, а лих аж п'ять! На довго захисника не вистачить. Вдалині виднілася ще одна колотнеча - навколо темної постаті, що наслала на ступу чари вітру, крутився Баюн і ... І Лісаф'я! Хто б міг подумати? Що саме в них там відбувалося, дівчина не могла розгледіти, але галявину іноді освітлювали спалахи і чулася лайка.

Тим часом одному з чудовиськ вдалося перескочити через вовка. Якби той вчасно не спіймав лихо за ногу, Ярославові не на жарт дісталося б від навія! Дівчина хотіла вже послухатися поради вовка і втекти, але звір завив від болю - одне з чудовиськ полоснуло пазурами його плече. Хіба могла Ярослава покинути свого захисника? Підскочивши до вовка, дівчина закрила того від чергового удару і, витягнувши з кишені перо жар-птиці, високо підняла вгору. Лиха, наче від болю, зашипіли. Заплющивши очі, вони відвернулися, а Ярослава скористалася моментом і доторкнулася чарівним предметом до першого чудовиська, що попався. Те, подібно до желе, здригнулося і вмить ока на його місці стояла невелика яблунька. Не гаючи часу, дівчина підбігла до наступного і зробила те саме. Лише до останнього лиха їй не вдалося доторкнутися - навій встиг втекти до лісу.

Ярослава глянула на перо – його свічення стало набагато тьмянішим, а хитромудрий візерунок потроху зникав. Поруч щось перекинулося, і, повернувши голову, дівчина побачила на місці вовка чугайстра. Тримаючись за поранену руку, чоловік на всі зуби посміхався. Ярослава вперше бачила його таким щасливим. Зі сторони дуба крокували Лісаф'я та Баюн.

- А де ж відьма? – поцікавилася дівчина.

- Втекла, - гордо вимовив кіт. - Мабуть Ягинішна їй там все в схованці рознесла, а без амулетів і чарівних зіль Варвара не така вже й сильна.

- Сюди вона зі злості сунулась, - вкрадливо промовила Лісаф'я. - Зараз голову свою остудить і до Чорнобога побіжить скаржитися. А той їй сили своєї чаклунської вкотре відміряє. І знову стане Варвара капосною та сильною.

- Але й ми не ликом шиті, - усміхнувся лісовик.

- А перо зможе вилікувати твою руку? – поцікавилася Ярослава.

- Та що з нею станеться? – відмахнувся Орест. - Я ж вовкулак, загоїться до ранку.

- А я думала ти перевертень, - у півголоса промовила дівчина.

- Ні, адже я тільки в людину обертатися вмію, - на подив відкрито відповів чугайстер. - А перевертні в кого хочеш можуть, хоч за природою вони і вовки.

- Стривай, - Ярославу осяяв здогад, - це, як сірий вовк із казок?

- Сірий Вовк у їхньому племені справжня легенда, - з трепетом промовив Баюн. - Так би мовити, вовчий богатир.

- Угу, - кивнув Орест і вказав на ставок. - А пером ти краще закрий лаз. А то нам його повік вручну не засипати.

Підійшовши до водоймища, дівчина спочатку боязко оглянула очерет, але переконавшись, що ніхто звідти більше не вискочить, кинула у воду перо. По гладі розійшлася кольорова бриж, після чого ставок миттю висох. Навіть очерети і ті зникли. Ще раз подякувавши друзям за допомогу, Баюн і Ярослава залізли в ступу і попрямували додому. На сьогодні з них пригод вистачить.

- Я ще розумію, як Орест опинився там. Але Лісаф’я звідки взялася? - запитала дівчина, мірно розсікаючи небо мітлою.

- Каже, недалеко була, - знизав плечима кіт. - Але скажу чесно, якби не вона, з Варварою туго довелося б.

- До речі, велике тобі дякую! - усміхнулася Ярослава.

- За що? - співрозмовник здивовано подивився на подругу.

- Якби ти так сміливо не кинувся на Варвару, я впала б набагато раніше і Орест не настиг би вчасно, - розповідаючи це, дівчина одночасно уявила собі подальший розвиток подій і по її спині пробігли «мурашки» від страху. - Я навіть уявити не могла, що казки настільки небезпечні.