Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

Пів годиною пізніше Ярослава з побоюванням поглядала вниз і вкотре перепитувала:

- Вони точно не вміють лазити по деревах?

Там, біля самого стовбура дуба, вертілася четвірка однооких лих. Так, спочатку їх була лише двоє. Але, поки за вказівкою Баюна всі підіймалися на найближче високе дерево, з чагарника очерету вискочило ще пара чудовиськ. Побачивши ймовірну здобич, вони з радістю приєдналися до полювання.

Рисянка і Баюн з легкістю видерлися на найвищі гілки, а ось дівчині довелося складніше - ноги раз у раз зісковзували, а руки боляче дряпалися об шорстку кору. В останній момент лихо спритно підстрибнуло і чіпнуло Ярославу за ступню. На щастя, гострі пазурі чудовиська зачепили лише взуття і дівчина встигла піднятися трохи вище. «Ще одні кеди геть зіпсовані!» - подумала Ярослава і щиро сподівалася, що на такій висоті лихо не дістане її. Але чудовиська скакали навколо дуба з завидною завзятістю і думка про їхнє можливе підняття ніяк не давала дівчині спокою.

- Третій раз кажу тобі, що не видряпаються лиха на дерево! - відповів їй кіт. – Комплектація, так би мовити, не та. Я тому вам і крикнув лізти сюди. На дереві ми в безпеці.

- Так? - пирхнула Ярослава і знову подивилася вниз.

Чудовиська невдоволено гарчали, скалились і драли кігтями стовбур. Варто зазначити, що останнє вдавалося їм дуже добре. Ярослава навіть спробувала прикинути, як довго зможе простояти дерево під таким натиском. Зважаючи на все - недовго.

- Баюне, що нам робити? – голос дівчини схвильовано тремтів. – Раніше нам біля лазів траплялися ауки та болотянки. З ними впоратися легко. А з цими як?

- Якби лихо одне було, спробували б пером жар-птиці, - задумливо промовив кіт. - Доторкнешся і чудовисько в деревце перетвориться.

- А може, його кинути на землю? – припустила Ярослава.

- Навіщо? - пирхнув Баюн. - Розраховуєш, що на доброго молодця перетвориться і нас усіх врятує? У Чароборі так не буває. Тут все доводиться розгрібати своїми лапами, – невдоволено глянувши вниз, кіт додав: – Треба в УУК надбавку просити, бо, здається, мені недоплачують, з такою-то роботою!

Тим часом дівчина почала ритися в сумці із зіллями та травами, але більшість корисних штук вона використала раніше. Хто ж знав, що лише перший лаз вдасться зруйнувати так легко? Всі наступні довелося знищувати за допомогою чаклунства: то камені розчиняти, то калюжі висушувати. Раз навіть нору засипали. Перебираючи вміст, Ярослава намацала пучок трави, що, за словами Ягинішни, відганяла навій народець. Трохи розтерши його, дівчина кинула пучок вниз і переможно зиркнула на чудовиськ. Ті, у свою чергу, навіть не помітили, що їх намагаються чимось там відлякати.

- Для них тобі ціла копиця такої трави знадобиться, - відмахнувся Баюн. - Тим більше, чим крупніші нав’ї збираються разом, тим більші потрібні чари.

- А покликати когось на допомогу? - не здавалася Ярослава.

Кіт непевно знизав плечима, але все ж таки відповів:

- Та ми в таку глушину залізли, що й ворон кісток не зносить. Кого звати? Хоча… - Баюн задумався. - Можна спробувати ступу покликати. Може, відгукнеться.

- І як її покликати? – обнадійливо стрепенулась дівчина.

- Та як? – вкотре пирхнув кіт. - Ось так сидиш на гілці і горлопаниш, що є сил: «Агга! Агга!».

Не гаючи часу, Ярослава на весь голос почала кликати ступу. Скільки часу вони з котом репетували – невідомо, але охрипнути встигли. Чи почула їх Агга, залишилося загадкою, але ось ще двійко однооких лих  почули так точно. Вискочивши з лісу і завмерши на краю галявини, чудовиська дивилися єдиним оком над кроною дуба. Простеживши за їх поглядами і присвітивши ліхтариком, дівчина побачила ступу, що ширяла в повітрі. Почула крики, рідненька!

- Трохи нижче, Агга, - скомандувала Ярослава, і ступа опустилася на рівень гілки з Рисянкою.

Рись навіть не потребувала додаткових вказівок і з радістю застрибнула всередину. Мабуть, подорослішала вихованка Ярослави і порозумнішала. Але дівчина вирішила поміркувати про це на дозвіллі, а зараз їй потрібно було піднятися трохи вище.

Поки дівчина вибирала міцнішу гілку, Баюн наслідував приклад Рисянки і теж перебрався до ступи. Для Ярослави ж це завдання знову виявилося проблематичним – усі верхні гілки під її вагою надто сильно гнулися та погрожували зламатися.

- Значить, треба опуститись нижче, - запропонував Баюн.

- А якщо лихо дістане? - стривожилася дівчина.

- Та куди їм? – відмахнувся кіт. – Тут для них надто високо.

Ступа опустилася ще нижче і, зручніше перехопивши гілки, Ярослава спробувала дістатися краю. Не так це й легко! Зробивши невеликий крок уперед, дівчина ще раз простягла ногу і навіть стала на борт ступи. Раптом з іншого кінця галявини з'явилася постать. Не встигла дівчина її роздивитися, як постать почала розмахувати руками і поспішила у бік дуба. Ще мить і ступу захитало сильним поривом вітру. Перелякано зойкнувши, Ярослава втратила рівновагу і оступилася. На щастя, їй вдалося вхопитися за край Агги, але та весь час хиталася з боку на бік, і дівчина ось-ось могла впасти.