Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

Розділ 18

Не встигла ступа торкнутися землі, як Рисянка одразу ж вискочила і втекла до найближчих чагарників. Тим часом Агга різко нахилилася вліво, погрожуючи завалитися набік. Перелякано зойкнувши, Ярослава навмання завиляла мітлою і, переконавшись, що літальний апарат здійснив посадку, вибралася назовні. Що руки, що ноги зрадницьки тремтіли, і дівчина готова була присягнутися – більше жодного польоту!

- Ну чого стоїш? - невдоволено запитав Баюн, розминаючи лапи.

- Та я мало не посивіла, - бурчала у відповідь співрозмовниця, але поспішила звіритися з компасом: той чітко вказував прямо.

Пробираючись крізь густі ялинові лапи, Ярослава щиро заздрила Баюну. Кіт хоч і був значних розмірів, але вільно проходив між стволів. Тим часом дівчина збирала все павутиння та постійно натикалася на голки, що боляче кололи плечі й обличчя. Попереду замайоріла ще одна зовсім крихітна галявина, на якій зупинилася Рисянка. Арись з неприхованою злістю шипіла на великий валун. Підійшовши ближче, Ярослава помітила загнаного ауку.

Зовсім крихітний мужичок, зростом не вище коліна, був створений, здавалося, з одних лише гілочок та моху. Він, що є сил, відбивався від Рисянки знайденою неподалік палицею.

На вигляд ауки, може, і нешкідливі, але їх улюбленим заняттям було заплутування людей, що прийшли до лісу. Нав’ї спритно кривили невеликі стежки, кидали під ноги гілки та каміння, а якщо хтось нарешті заблукав – у весь голос кричали «ау». Мета завжди одна: заманити мандрівника в драговину. А там уже як пощастить - або голову поморочать і додому відправлять, або залишать духом неприкаяним.

Побачивши Ярославу і Баюна, аука, що було сил, заволав про допомогу. Але дівчина не поспішала відтягувати арись - дай лише привід і навій миттю зникне.

- Чого кричиш? – гаркнув кіт. - Ану циц! – і поки аука застиг з відкритим ротом, Баюн почав допит: - Де лаз?

- Не знаю, - відмовлявся хитрий навій.

- Говори і відпустимо, - вже більш миролюбно промовив кіт.

- Пфф ... - фиркнув аука. – Обіцянки-цяцянки…

- Слово даю! – напрочуд дружелюбно відповів Баюн. – А як не скажеш, віддам арисі на забаву.

- Не треба! - знову заволав навій. - Тут недалеко повалена сосна, там лаз. Чесне слово.

Кіт кивнув Ярославі, і та притримала Рисянку. Тим часом аука з усіх ніг метнувся до найближчих кущів.

- Раз, - почав відлік кіт, - два, три. Відпускай арись.

- Нічого не розумію, - здивувалася дівчина, розтиснувши пальці на нашийнику, - Нам же до сосни.

- Та бреше він, - відмахнувся Баюн.

- А чому одразу не відпустив? - Ярослава ніяк не могла зрозуміти мотивів співрозмовника.

- Він так кумедно верещить, коли лякається, - бешкетно посміхнувся Баюн і побіг слідом за Рисянкою.

Ярослава ошелешено дивилася слідом. От тобі й кіт! Будь він хоч тричі вченим, а звірюка все рівно капосна.

До справжнього лазу дівчина наспіла остання. Навколо великого трухлявого пня діявся безлад: кілька переляканих аук металися з боку в бік і поривалися втекти до лісу, але Рисянка разом з Баюном весь час відганяли їх назад до пня. Між його товстим корінням затесалася болотянка, що ніяк не могла зважитися – бігти в хащі чи пірнути назад у лаз? Але бачачи, що спритності їй не вистачить, болотянка шмигнула під пень і безслідно розчинилася у повітрі. Наслідуючи її, ауки один за одним зникли між корінням.

Пам'ятаючи повчання Ягинішни, Ярослава дістала з-за пояса невелику сокирку і приступила до роботи. Цього разу лаз виявився міцнішим і рубати довелося довше. Але зрештою пень піддався натиску заліза, після чого жалібно заскрипів і тріснув рівно навпіл. В повітря ж злетіла хмарка сірого смердючого пилу. Витерши піт з чола, дівчина задоволено оглянула результат своєї праці – мінус один лаз. Чудове досягнення!

Компанія повернулася до ступи і Ярослава, яка на радощах забула свій нещодавній переляк, продовжила ширяти небом. Так і кружляли між крон Чаробора, зрідка здійснюючи посадки. Коли на рахунку доблесних борців із темним народцем налічувалося вже п'ять знищених лазів, Рисянка знову заметушилась. У лісі давно сутеніло, тож посадкове місце вдалося знайти не так швидко.

Арись, за звичаєм, що склався сьогодні, вискочила зі ступи ще до приземлення і втекла. Звіряючись із компасом, решта команди побрела на її пошуки. Чаробор ставав все густішим і Ярославові навіть довелося включити ліхтарик, щоб не спотикатися об круте коріння. Через деякий час попереду замаячив зовсім маленький ставок з густим очеретом. На його водній гладі гарно відбивалися останні промені сонця. Спочатку Рисянку було не видно, але через пару секунд, та вистрибнула з заростей і помчала назустріч Ярославі з котом. Слідом за ариссю з очеретів вискочило два однооких лиха.

- Ну треба ж! – роздратовано вигукнув Баюн і подумки вилаяв чугайстра: «А казав, що всіх уловив. Ох, Орест, ну, постривай!».

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍