Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

- Це так, - тяжко зітхнув кіт. – У вас у книжках усе так райдужно розписують. Як- то кажуть: «прийшов, побачив, переміг». А в житті воно інакше. Але ти не з боязких! За Ореста он як заступилася! Він тобі кричить «утікай», а ти, як богатирка, його собою затулила і одним махом усіх чудовиськ засліпила. Пишаюся своєю ученицею!

- Перехвалиш, - відмахнулася Ярослава і зніяковіло почервоніла. – Друзів   у біді не кидають.

- Не кидають, - кивнув кіт і ласкаво потерся головою об руку співрозмовниці.

Хата Ягинішни виднілася ще здалеку: вікна яскраво горіли жовтим світлом, а з труби тягнувся тоненький димок – Якуб пирогами зустрічатиме.

Так і виявилося. Щойно Агга приземлилася у дворі, на ґанок одразу ж вибігли домовик і господиня. Якуб тримав цілу тарілку рум'яних пиріжків, а Ягинішна схвильовано розглядала скуйовджену і пом'яту компанію. Швидко спустившись по сходах, Хранителька кожного обійняла по черзі і мало не розплакалася, голосячи:

- Живі, мої хороші. Цілі, мої золоті! Рученьки-ніженьки зберегли, мої ненаглядні!

- Ну, ти чого, Ягинюшко? – здивувався Баюн. – Що з нами станеться? Ми ж добро, а добро завжди перемагає.

Ярослава разом із котом засміялася, а господиня хати сплеснула руками:

- Та весь Чаробор уже знає, як ви з лихами вправно впоралися і Варварі носа втерли!

- Звідки? - здивувалася дівчина, протираючи ступу рушником і наводячи в ній  чистоту та порядок.

- Та по всьому лісі очей цікавих неміряно, - махнула бабуся. – Навіть під найгіршим корчом уже плещуть язиками про нову богатиршу Ярославу.

- То я ж не сама... - розгубилася дівчина. – Та й яка там богатирша? Теж мені, вигадали!

- А я? - ображено пирхнув кіт.

- А ти теж молодець, - Ягинішна погладила чарівного компаньона. - Тільки, боюся ось, що Варвара тепер все зробить, аби тебе зі світу зжити.

- Ну, це вона й раніше намагалася, - відмахнувся хвостом кіт і поспішив до хати.

Через десять хвилин компанія сміливців вмилася, переодяглася і, нарешті, чаювала. Поки всі вминали пироги, Ягинішна розповідала, як знайшла схованку відьми і все звідти спалила. Дим стояв такий, що навіть прості смертні побачили крізь чарівну завісу. Навіть пожежну службу викликали. Довелося Ягинішні їм чарами дорогу перекривати, бо так би все зіпсували. На щастя, чаклунське приладдя встигло прогоріти, і машина приїхала гасити лише вугілля та головешки. Шкода, щоправда, разом із будинком довелося палити. Але нічого, той уже старий був – завалився б з дня на день.

- А Варвара потім, як із роботи повернулася і почула новини, так до хати прибігла, - додав Якуб. - Зла була, що справжня Мста. Ніколи ще в житті не тішився так сильно, що вона лише учениця. Думав, від гніву і тин знесе. На щастя, сил не вистачило проти мене і амулетів господині. А потім до неї хтось із лісу вийшов і щось на вушко пошепотів. Дівка одразу ж у Чаробор і помчала. Мабуть, вас шукати.

- Знайшла та не спромоглася зі мною тягатися, - самовдоволено реготав Баюн.

Ярослава лише поблажливо посміхнулася: якщо кота ніхто не хвалить, він сам із цим впорається. У цьому весь Баюн. Але, як не крути, він її герой. І Орест, і Лісаф'я, і Ягинішна і навіть Якуб, що так хоробро захищав хату - всі вони справжні герої. Усі вони справжні богатирі!

Декількома днями пізніше…

З самого ранку у хаті Ягинішни панувала метушня: з парадного входу юрмилися жителі Роздоріжжя, а біля задньої хвіртки снували лукаві. Першим Хранителька роздавала вказівки в організації Сонцестояння, а з другими розмовляв Баюн. Ярослава ж була нарозхват. Як тільки приходили люди, дівчина допомагала господині хати звірятися зі списками і збирати трави, амулети та інші чарівні речі. Найдивовижніше, що ніхто не ставив зайвих питань. Навіть місцева молодь беззаперечно вшановувала традиції Чаробора і всіляко намагалася долучитися до свята: змайструвати декорації, організувати шоу-програму чи провести якийсь обряд. Ярослава зовсім не підозрювала, що в Роздоріжжі стільки її ровесників - лише за останню годину приїхало четверо. А вона думала, що це все з пансіонату гості та міські.

З лукавими ситуація була не легша. Як тільки Ягинішна зрозуміла, що біди від Чорнобога не оминути, старенька кинула клич про допомогу. Точніше це зробив Баюн. Кіт обійшов якнайбільше чарівних жителів Чаробора і розписав майбутні біди. Знайшлися лукаві, які поспішили зібрати свої скромні пожитки та втекти. Куди? Та хоч у Срібномор'я! Там, звичайно, з дисципліною суворіше, зате порядки вмить наводять.

Лукав’ї, що залишилися, приходили до хати цілими ватагами, адже ніхто не хотів потрапити в пазурі одноокого лиха. Як не намагався Орест знайти втікача, але чудовисько майстерно ховалося в чагарниках Чаробора. Тим більше, невідомо скільки їх могло бродити лісом. Лукав'ї юрмилися, галасували і невдоволено запитували: