Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко

і кілька секунд остовпіло витріщалися на бородатого велетня, який водив долонею над чаклунським полум'ям — наче божевільний джин із чарівним ятаганом вирвався з лампи.

Найсміливіші звели рушниці.

— Не займай!

Вигукнувши гасло Ордену, він поштовхом плеча перекинув одного через борт, другого гупнув голів'ям ефесу між очей, третього обеззброїв, висмикнувши рушницю з рук. Кілька пострілів дряпнули торс, а найвідчайдушніший осман кинувся навпересіч з оголеним клинком. Ярема вдарив у відповідь: лезо черкнуло біля самого перенісся відчайдуха, засліпило багряним вогнем. Турок відсахнувся, аж тут угорі засвистіло, завищало, і величезний кажан, на мить зависнувши в повітрі між вітрил, упав на нещасного. Не встиг той збагнути, що коїться, як його підняли догори, пронесли над палубою та пожбурили в море. Кажанисько завищав та вчепився в іншого солдата, вгризаючись іклами в шию. Життя випорснуло з розірваної артерії і нетопир із закривавленою мордою зник за бортом.

— Шайтан! Шайтан!

Здійнялася паніка. Хтось кидав зброю і падав на коліна, бурмочучи молитви, хтось сам стрибав у воду, нажахані солдати заважали невеликій купці сміливців, що намагалася чинити спротив попри очевидну марність боротьби: кулі та леза не завдавали шкоди божевільному джину з вогняним клинком. Один за другим турки падали, і перший корабель було захоплено.

Тим часом команда другого судна вочевидь під проводом досвідченого офіцера сформувала злагоджений стрій і приготувалася до зустрічі. Коли Яровий перескочив на інший борт, його зустріли щільним та безперебійним вогнем, аж довелося ховатися. Він міг би розбити цей загін у вовчій подобі, але не уникнув би численних ран. Куди поділася Ракоці?

Ефект раптового нападу минув, турки не давали підвести голову, поволі наближаючись до його сховку. Характерник провів кров'ю по губах. Якщо за хвилину вона не з'явиться, він рушить в атаку... Аж тут пролунав новий залп: стріляли з іншого боку. То вступила в бій звільнена команда Князівства. Ось куди зникла Сильвія!

Османи відволіклися на нового ворога, і Ярема скористався цим, аби ввірватися у турецький тил. Безлад супроводжував його палаючу шаблю. Він упивався боєм та насолоджувався кожним ударом, завданим і отриманим, щасливо всміхався, бо саме у битві його життя мало сенс.

З нестерпним вереском згори налетів кажанисько, сліпив пазурами, шматував горлянки, жбурляв за борт, і невдовзі бій скінчився: затиснуті кулями з одного боку, вогняним джином із другого та гігантською крилатою потворою згори, турки склали зброю на милість переможців. Перемога! Команда Сильвії після багатоголосого вівату заходилася скручувати їх, ще кількох османів виловили з моря.

Світанок розбігся по хвилях золотавою ковдрою. Характерник відійшов до знелюдненого борту, торкнувся рукою нових синців, обережно розтер: напевно, додасться кілька шрамів до колекції. Дмухнув на шаблю — геть забувся про чару — і багряне полум'я зникло.

— Цікавий прийом. Може, й собі цього навчитися?

Панна Ракоці накинула трофейний османський мундир, який ледве прикривав верх її стегон. Бліду шкіру плямували рештки чорного хутра, схожого на порепану луску, та розводи засохлої крові, густіші на підборідді й шиї — попри це вона була нестерпно привабливою. У променях нового дня Ярема милувався її красою та вперше не відчував докорів сумління.

— Ви й без мене знаєте чимало цікавих прийомів, панно Ракоці. Як воно — літати?

— Найкраще відчуття у світі. Схоже на оргазм.

Вона посміхнулася. Її ікла досі були задовгі.

— Я мандрував на цепелінах... Думаю, це зовсім не те.

— Зовсім не те, — погодилася Сильвія. — Наш зухвалий план удався, проте ви чомусь не радієте.

— Це просто втома. Насправді я неймовірно радий, адже потрапляння у полон не входило до моїх планів.

— Вас не здивувала моя природа, — примружилася Сильвія.

— Я запідозрив це після вашого зізнання про розвідку. Жінка з роду Ракоці, древній трансильванський рід... І вночі ви бачите занадто добре як на людину. Все склалося докупи, — Ярема провів долонею по бороді, яку після бою варто було переплести наново. — Ваші сестри співпрацювали з Орденом, та раптом обірвали всі контакти. Це стало приводом для підозри у зраді.

— То було не наше рішення, лицарю. Ми мусили припинити співпрацю, але османи тут ні до чого... Таким був Її наказ.

— Кого ви маєте на увазі?

— Ви, вовки, служите Багряноокому, — вона торкнулася його грудей довгим гострим кігтем. — Наша пані — Інша.

В Об'єднаному Князівстві існувало коло босоркань, про чиї здібності знали небагато: найпоширенішою була чутка про обернення на кажанів і висмоктування людської крові. Деякі босоркані працювали на державну безпеку, як от Сірий Орден, деякі займалися власними справами, як от Ковен відьом. Колись у розмові брат Щезник зазначив, що босорки нечисленні й роздрібнені, але попри те вкрай небезпечні, бо мають власну угоду з могутньою потойбічною істотою, яку він волів не називати вголос — Ярема це добре запам'ятав.

Босоркань у Князівстві поважали. Моряки шанобливо зиркали в бік Сильвії, але ніколи не наважувалися заговорити до неї першими. Ярема зловив себе на черговому загляданні на її ноги.

— Шкодуєте, що не прийшли тієї ночі до мене?

Характерник сподівався, що ця посмішка теж була частиною її потойбічних сил.

— Здається, — він ухилився від відповіді, — ми забули дещо важливе.

Чарнецького встигли врятували, доки хвилі не віднесли човна до невідомих берегів. Дипломат довго не віддавав нікому єдине весло (друге він загубив), цокотів зубами, дивився на всіх люто й ображено та ще кілька годин не розмовляв.

Один корабель османів вони потопили, другий узяли з собою. Попри втрати команда Ракоці залишалася спроможною вести обидва судна. Скручених бранців розіпхали між трюмами, і коли Чарнецький повернув здатність розмовляти — не без допомоги пляшки рому, подарованої співчутливими моряками, — Яровий долучив його до перекладу розмов із полоненими офіцерами. Пригнічені налякані турки не намагалися нічого приховати. Слова Сильвії підтвердилися: Османська Імперія планувала завоювання Криму і Тавриди.

— Диявол! Це надзвичайно важливі відомості!

— Отже, недарма попливли.

— Так, але ніколи більше я такого в житті не зроблю.

Сильвія зачинилася в окремій каюті та попросила не турбувати — мабуть, відновлювала сили. У порту Константи вона повернулася, як завжди, прекрасна та чарівлива. Зіновій промовив протокольні урочистості на прощання, вклонився та помчав до карети великими стрибками.

— Йому вже краще?

— Мине кілька днів і Чарнецький хизуватиметься цією пригодою перед кожною стрічною спідницею.

— Отже, воно того вартувало, — підморгнула Сильвія.

— Безперечно. Ваші слова підтвердилися, а це дуже тривожні новини для моєї країни. Сподіваюся, після цього у Варшаві Князівство