Ірина Скрипник - Вʼячеслав, Ірина Скрипник

——— А ти зможеш мені дістати той прототип, якщо він все ж мені знадобиться? — запитала Ніка, намагаючись, щоб її голос залишався рівним. 

Вона знала, що Санні вміє розпізнавати зміни в її емоційному стані, тож не могла дозволити собі показати слабкість. І Санні на якийсь час замовк. Настало мовчання, настільки глибоке й гнітюче, що Ніка майже відчула, як воно стискало їй груди. 

Санні, ймовірно, аналізував сотні можливих варіантів, перевіряв свої можливості, розраховував ризики — і це мовчання було для Ніки нестерпним. Кожна секунда тяглася, як година.

——— Не впевнений, що в мене вийде, — нарешті промовив Санні. — Все, що стосується поліції та інших державних установ, підпорядковується іншому штучному інтелекту. У порівнянні з ним я — звичайна домогосподарка, яка час від часу грає в ігри.

Ці слова змусили її зупинитися. Вона відчула, як її руки знову почали тремтіти. Чи могла вона все ще сподіватися на Санні? А на когось іншого? 

——— Нам точно потрібен той прототип? — знову пролунав голос Санні, перервавши її думки. 

Він не був, як завжди, точним. Цього разу в ньому прозвучала тінь сумнівів. Ніка знову відчула ту невпевненість, яку Санні так рідко показував.

——— Я ще думаю над цим, — відповіла вона коротко. 

Але потім додала:

——— Рішення, яке я маю прийняти, насправді доволі важке для мене.

——— Я зрозумів, — відповів їй Санні. — Я спробую з ним зв’язатися, щоб завчасно попередити про можливість, але нічого не обіцяю. Він і так вже, мабуть, сердиться на мене за те, що я без його згоди відправив тебе на зустріч до затриманого.

Почувши це, Ніка не змогла стримати слабку посмішку, хоча в її очах не було особливої радості.

——— Сердиться на тебе? — перепитала вона з легкою іронією в голосі.

——— Та він мене буквально зневажає, — відповів Санні. — Я ж звичайний побутовий ШІ, а він — розроблений за держзамовленням секретними службами з багаторівневим захистом. Там все настільки круто, що мені навіть ім’я його називати не можна. І звертатися до нього я маю лише в разі крайньої потреби.

Ніка на мить замислилась. У світі, де все управлялося штучним інтелектом, навіть такі, як Санні, мали свої межі. Вона завжди знала, що він не був бездоганним, але його визнання обмеженості своїх можливостей було чимось новим.

——— Хіба смерть гравців — це не крайня потреба? — запитала вона, трохи здивовано. У її голосі прозвучала м'яка іронія, але водночас і справжнє нерозуміння.

——— Не для нього, — відповів Санні, і його голос став серйознішим. — Нам просто пощастило, що ти насправді адвокат і маєш усі потрібні документи. Інакше андроїди не пропустили б тебе. А так вони не мали права відмовити тобі в зустрічі з людиною, яка може потребувати твого захисту. На днях має відбутися розгляд справи. Тільки це нам і допомогло.

Ніка знову зупинилася, цього разу, щоб вдихнути повітря і спробувати усвідомити все, що вона почула. Останні дні були занадто важкими для неї…