Ліана Моріарті - Велика маленька брехня

Том — гетеросексуальний. Ця думка знову і знову виринала, мов чортик із табакерки. Бум! Том — не гей! Бум! Том — не гей! Бум!

Це було смішно, і чудово, і трохи лячно.

Вона зіштовхнулася із суціль рожевою Маделін: рожева сукня, рожева сумка та рожевий напій у руках.

— Джейн! — рожева шокова сукня Маделін була всіяна зеленими стразами, а на талії — величезний шифоновий бант. Майже всі жінки були у чорному, але Маделін, звісно, знала, як вирізнитися з натовпу.

— Ти дивовижна! — сказала Джейн. — То на тобі корона Хлої?

— Маделін торкнулася корони з рожевими пластиковими «коштовними» каменями.

— Так, мушу заплатити їй здирницьку платню за оренду. Слухай, та це дивовижно! — вона взяла Джейн за руку та змусила її повільно обернутися. — Твоє волосся! Ти мені не говорила, що зібралася стригтися! Ідеально! Це тебе Люсі Пондер підстригла? А костюм! Дуже гарно!

Вона врешті повернула Джейн обличчям до себе та від подиву, прикрила рота рукою.

— Джейн! На тобі червона помада! Я… я… — її голос тремтів од надлишку емоцій. — Я неймовірно рада бачити тебе з помадою!

— Скільки ти вже випила оцих рожевих штук? — запитала Джейн та відпила із свого келиха.

— Оце другий. У мене страшний, жахливий ПМС. Тож ще до завершення вікторини я можу когось убити. Але! Все добре! Просто чудово! Абігель закрила свій веб-сайт. Ой, почекай, ти ж взагалі не знаєш цю історію про веб-сайт, так? Стільки всього сталося! Стільки лихих катастроф! Ой, зажди! А як все пройшло учора? Зустріч із сама-знаєш-ким?

— Який це веб-сайт закрила Абігель? — запитала Джейн. — Вона знову відпила з келиха, та спостерігала, як рожева рідина піднімається по трубочці догори. І прямує просто до її рота. Вона почувалася дивовижно, невимовно щасливою. — Зустріч із психологом пройшла добре. — Вона стишила голос. — Це не Зіггі кривдить Амабеллу.

— Звісно, не він, — сказала Маделін.

— Мабуть, мені досить, — сказала Джейн.

— Думаєш, у них є алкоголь? — запитала Маделін. — На смак вони бульбашкові і смішні, як у дитинстві. Немов літній вечір, перший поцілунок, немов…

— У Зіггі воші, — сказала Джейн.

— І у Хлої та Фреда, — похмуро сказала Маделін.

— Ой, я теж маю стільки всього тобі розказати. Вчора чоловік Харпер грав роль Тоні Сопрано. Він сказав мені, що як знову підійду до Харпер, він обрушить на мене всю силу закону. Бо ж він, очевидно, співзасновник юридичної фірми.

— Грейм? — запитала Маделін. — На бога, він займається правами на нерухомість.

— Том викинув його з кав’ярні.

— Справді? — Маделін виглядала дуже задоволеною.

— Голіруч, — Джейн обернулась та побачила Тома, він стояв навпроти неї, у джинсах та картатій сорочці і з всюдисущим рожевим напоєм у руках.

— Томе, — Джейн так зраділа його появі, ніби він повернувся з фронту. Вона несвідомо ступила крок йому назустріч, та щойно її руки торкнулися його, одразу відступила.

— Ви обидві просто кралечки, — сказав Том, не зводячи очей із Джейн.

— Ти зовсім не схожий на Елвіса, — несхвально сказала Маделін.

— Я не люблю костюми, — відповів Том. Він сором’язливо потягнув за комір своєї добре випрасуваної сорочки. — Вибач. — Сорочка йому не дуже пасувала, він краще виглядав у чорних футболках, котрі носив у кав’ярні. Думка про Тома, котрий стояв напівголий і прасував цю не надто вдалу сорочку, наповнювала Джейн ніжністю і бажанням.

— Слухай, ти відчуваєш тут м’яту? — запитав у Джейн Том.

— То он воно що! — вигукнула Джейн. — Тобто це полуничне пюре, шампанське…

— І, думаю, горілка, — сказав Том і ще раз ковтнув. — Я б сказав, чимало горілки.

— Ти думаєш? — Джейн не зводила очей з його вуст. Вона завжди знала, що Том — привабливий, але ніколи над цим не замислювалася. Що у нього гарне? Мабуть, губи. У нього були гарні, майже жіночі губи. То був направду сумний день для всіх гомосексуалістів.

— Ага! — сказала Маделін. — Ага!

— Що? — запитав Том.

— Привіт, Томе, друзяко! — до них підійшов Ед та обійняв Маделін. Він був у чорному з золотом костюмі Елвіса з широченними рукавами та велетенським коміром. На нього неможливо було дивитися без сміху.

— А як це так сталося, що Том не вдягнувся, як придурок? — поцікавився Ед і усміхнувся до Джейн. — Не смійся, Джейн. До речі, ти просто божественна. Щось зробила із волоссям?

Маделін ідіотськи посміхалася до Тома і Джейн, вона крутила головою туди-сюди, немов на тенісному матчі.

— Подивися, любий, — сказала вона Еду. — Том і Джейн.

— Так, — сказав Ед. — Бачу. Я, власне, з ними розмовляю.

— Це ж очевидно! — у Маделін зблиснули очі. Вона притисла руку до серця. — Не можу навіть уявити, що я…

На полегшення Джейн, вона замовкла, поглянула кудись за їхніми спинами.

— О, подивіться, хто прийшов. Король і королева вечірки.

Розділ сімдесят перший

Доки вони їхали до школи, Перрі не зронив ані слова. Вони таки вирішили йти на вечірку. Селеста просто не могла повірити, що вони ідуть, але знову-таки, звісно вони підуть. Вони ніколи нічого не відміняли. Часом вона змушена була міняти одяг, часом — вигадувати якусь причину, але шоу має тривати.

Перрі вже запостив на фейсбук їхню фотографію у костюмах. Це покаже їх веселими людьми, з гарним почуттям гумору, котрі не надто серйозно ставляться до самих себе та дбають про свою школу і місцеву спільноту. Цей пост ідеально підкреслював решту постів — про закордонні поїздки та дорогі соціальні події. Шкільна доброчинна вечірка дуже їм пасувала.

Вона дивилася вперед на двірники, що швидко рухалися, стираючи дощову воду з лобового скла. А саме скло було як нескінченні цикли Селестиних думок. Збентеженість. Ясність. Збентеженість. Ясність. Збентеженість. Ясність.

Вона дивилася на його руки на кермі. Сильні. Ніжні. Злі. То був лише чоловік у костюмі Елвіса, котрий віз її на шкільну вечірку. Чоловік, котрий щойно дізнався, що дружина планує покинути його. Ображений чоловік. Зраджений чоловік. Розлючений чоловік. Але всього лише чоловік.

Збентеженість. Ясність. Збентеженість. Ясність.

Коли приїхала Гвен, щоб посидіти з хлопцями, Перрі увімкнув увесь свій шарм, ніби від цього залежало щось важливе. Спочатку вона досить прохолодно поставилася до Перрі, а потім виявилося, що Елвіс — то слабинка Гвен. Вона стала розповідати, що була однією із «золотих дівчат», коли золотий «кадилак» Елвіса їздив із туром по Австралії, аж поки Перрі акуратно не завершив цю розповідь, немов джентльмен, котрий забирає даму на танець.

Коли вони повернули на вулицю, де розташовувалася школа, дощ трішки ущух. Вулиця була заповнена автівками, але біля входу у школу лишалося місце для Перрі, він забронював його заздалегідь. Він завжди мав місце для паркування. Світлофори завжди світилися зеленим. Долар слухняно