Теодор Драйзер - Американська трагедія

І Руза відповіла так тихо, що більше ніхто не міг почути:

— Швидко пішло діло! А раніше він і дивитися ні на кого не хотів.

І обидві, розуміючи одна одну, посміхнулись, ображені вибором Клайда. Руза Никофорич була ревнива.

РОЗДІЛ XIII

Зовсім особливі причини примусили таку дівчину, як Роберта Олден, шукати місця на фабриці «Гріфітс і К°», та ще такого скромного. Як і Клайд, незадоволена своєю сім’єю і своїм життям, вона думала про власну долю з почуттям глибокого розчарування. Батько її, Тайтус Олден, мав ферму недалеко від Більца — містечка в окрузі Майміко, миль за п’ятдесят на північ від Лікурга. З самого дитинства Роберта не бачила нічого, крім бідності. Батько її, молодший з трьох синів Ефраїма Олдена, такого ж фермера, був невдахою; в сорок вісім років він жив усе в тому самому будинку, що його дістав у спадщину від свого батька, — цей будинок був дуже давній і ще за життя діда Роберти потребував ремонту, а тепер став справжньою трухлявиною. Колись цей будинок був чудовим взірцем прегарного смаку, що створив чарівні будинки з гостроверхими покрівлями— прикраса невеликих міст Нової Англії, але стіни його були давним-давно нефарбовані, невистачало багатьох черепиць на даху і кам’яних плит на доріжці, що веде від хвіртки до дверей, і йесь він тепер май такий жалюгідний вигляд, Немовби ладний буй сказати з старечим кашлем: «Так, погані мої справи!»

Внутрішність будинку відповідала його зовнішньому виглядові. Підлоги і приступки сходів розхиталися і відчайдушно рипіли; далеко не на всіх вікнах уціліли віконниці. Меблі,- і стародавні, і пізнішого походження, — всі постаріли і були перемішані в невимовному безладді, яке, зрештою, немає потреби описувати.

Батьки Роберти були класичними представниками американців старого типу, — тих, хто відкидає факти і шанує ілюзії. Тайтус Олден був одним з безлічі людей, які народжуються, живуть і вмирають, так нічого й не зрозумівши в житті. Вони з’являються, проходять навмання життям і зникають в імлі. Подібно до своїх двох старших братів — людей з дуже невиразними, туманними поняттями і уявленнями — Тайтус жив наче наосліп; фермером він став тільки через те, що й батько його був фермером. Жив він на цій фермі тому, що дістав її в спадщину, і залишатися і працювати абияк тут було простіше, ніж шукати щастя десь-інде. Він належав до республіканської партії, бо до нього республіканцем був його батько і вся округа голосувала за республіканців. Йому й на думку не спадало, що може бути інакше. Його політичні і релігійні погляди, всі його уявлення про те, що добре і що погано, були запозичені від навколишніх. Ніколи жодному членові сім’ї не довелося прочитати жодної серйозної, розумної і правдивої книги. Та все ж, з погляду релігійних і моральних умовностей, це були чудові люди, чесні, одверті, богобоязливі і поважні.

Дочка таких батьків, хоч і наділена від природи якостями, що підносили її над навколишнім середовищем, не могла не бути в значній мірі продуктом цього середовища; в її свідомості відображені були релігійні і моральні поняття, що панували тут, — погляди місцевих пасторів та їхніх парафіян. Але при цьому вона мала палкий темперамент і живу уяву, і вже років з п’ятнадцяти нею оволоділа стара, як світ, мрія всіх дочок Єви — від найпотворніших до найпре-красніших: що її краса і чарівність коли-небудь — і скоро, — мов чаклунською і непоборною силою, вразять якого-небудь мужчину або мужчин. І хоч усі дитячі і юнацькі роки їй довелося перебувати серед важкої бідності та нестатків, вона завжди мріяла про щось краще. Хто знає, може, десь там, попереду — велике місто, подібне до Олбені або Утіки… і нове, чудесне життя!

Які мрії! Коли їй було чотирнадцять-п’ятнадцять-вісімнадцять років, вона любила вийти весняним ранком у фруктовий сад; раннє травневе сонце засвічувало рожеві лампочки на кожному старому дереві, землю рожевим килимом застеляли пахучі опалі пелюстки, а вона стояла, глибоко дихаючи, і часом сміялася або зітхала, широко розкриваючи обійми назустріч життю. Вона живе! Вона молода— і перед нею ввесь світ! Вона пригадує очі й посмішку юнака, Що живе по сусідству, — він випадково проходив мимо і глянув на неї і, може, ніколи більше не погляне, а все ж він пробудив стільки мрій в її душі…

І все-таки вона була дуже соромлива, а через це уникала людей; вона побоювалася чоловіків — особливо грубих місцевих жителів, які нічим не відзначалися, і вони теж обминали її: їх відштовхувала її сором’язливість і стриманість, а її краса здавалася в цих краях надто витонченою. Правда, відтоді як вона шістнадцятилітньою дівчиною переїхала в Більц і почала працювати в мануфактурному магазині Еплмена за п'ять доларів на тиждень, вона почала зустрічати молодих людей, які подобалися їй. Але вона була дуже невисокої думки про свою сім'ю, і суспільне становище цих юнаків здавалося її недосвідченому оку набагато кращим, ніж її власне, а тому вона вважала, що вони не можуть цікавитися нею; і сама своєю поведінкою віднаджувала їх. Все ж вона працювала в Еплмена майже до двадцяти років, усвідомлюючи весь час, що вона нічого не може зробити для себе особисто, бо надто тісно зв’язана з рідними, які потребують її допомоги.

А потім сталася подія, яка для цього куточка світу означала мало не революцію. Через те що в цій суто землеробській місцевості була дуже дешева праця, то в містечку Тріпетс-Мілс з'явилася маленька трикотажна фабрика. І хоч Роберта, додержуючись загальноприйнятих тут понять і норм, вважала, що така праця принижує Гї гідність, все ж її спокусили чутки, що на фабриці добре платять. Отже, вона переїхала в Тріпетс-Мілс, оселилася там в однієї знайомої, що жила раніше в Більці, і щосуботи приїжджала додому; вона мріяла зібрати трохи грошей, щоб потім пройти курс у комерційній школі де-небудь у Лікурзі чи Гомері, вивчити рахівництво або стенографію, словом — те, що може відкрити перед нею якісь кращі можливості.

В таких мріях і спробах відкласти дещицю минуло два роки. Вона заробляла дедалі більше (під кінець дванадцять доларів на тиждень), але в її рідних завжди бувало стільки нагальних потреб, а їй хотілося по змозі применшити їхні нестатки, від яких вона сама так страждала, і тому майже весь свій заробіток вона витрачала на сім’ю.

Тут, як і в Більці, більшість юнаків, які були ближчі їй своїм розвитком і характером, ставилися до фабричних робітниць так, наче ті були в усьому набагато нижчі від них. І хоч Роберта аж