Теодор Драйзер - Американська трагедія

иіяк не була робітницею звичайного типу, все ж, завжди перебуваючи в оточенні цих дівчат, вона засвоїла їхню психологію, їхнє ставлення до самих себе. Саме тоді вона переконалася, що ніхто з тих, хто їй подобається, не зацікавиться нею, — в усякому разі з серйозними намірами.

Дві події примусили її глибоко замислитися не тільки над одруженням, але й над майбутнім взагалі, незалежно від того, чи вийде вона заміж. Її двадцятилітня сестра Агнеса (вона була на три роки молодша від Роберти) знову зустріла недавно молодого вчителя, який викладав раніше в школі по сусідству з фермою Олденів; зараз він припав їй більше до смаку, ніж тоді, коли вона| була школяркою, і вона вирішила побратися з ним. І Роберта зрозуміла, що тепер, якщо вона теж не вийде найближчим часом заміж, її почнуть вважати старою дівою, а поки вона розмірковувала, фабрика в Тріпетс-Мілсі раптово і остаточно закрилася, і Роберта повернулася в Більц, щоб допомагати вдома матері, а заодно і допомогти сестрі готуватися до весілля.

Але тут відбулася ще й третя подія, що змінила плани і мрії Роберти. Грейс Марр, дівчина, яку вона знала з Тріпетс-Мілса, виїхала в Лікург і через кілька тижнів улаштувалася там на фабриці Фінчлі, де їй платили п'ятнадцять доларів на тиждень. Вона написала Роберті, що в Лікурзі можна дістати роботу: фабрика «Гріфітс і К°», повз яку вона щодня проходила, вивісила оголошення: «Потрібні робітниці». З розпитувань з’ясувалося, що там дівчатам спочатку платять дев'ять чи десять доларів, але швидко навчають якої-небудь спеціальності, і тоді, працюючи відрядно, можна заробити від чотирнадцяти до шістнадцяти доларів на тиждень, залежно від здібностей. На харчі і на кімнату потрібно тільки сім доларів, і Грейс розумно пропонувала Роберті, до якої була дуже прив’язана, приїхати і оселитися з нею разом.

Роберта на цей час відчула, що вона більше не може терпіти життя на фермі і повинна якось влаштовувати свою долю; кінець кінцем вона умовила матір відпустити її, бо, мовляв, працюючи на фабриці, вона зуміє більше допомагати сім’ї.

Оселившись у Лікурзі і діставши місце під начальством Клайда, вона, під впливом такої величезної зміни, відчула короткий спалах егоїстичної радості; але незабаром виявилося, що все її життя тут — і матеріальне становище, і коло знайомств — так само вбогі, як і в Більці, і Тріпетс-Мілсі. Правда, до неї була щиро прихильна Грейс Марр: ця безбарвна дівчина сподівалася, що гарна і весела Роберта (чия веселість була трохи удаваною) внесе в її життя те, чого їй так невистачало, — жвавість і дружбу: але середовище, в якому опинилася тут Роберта, не відзначалося ні більшою різноманітністю, ні більшою свободою думки, ніж те, з якого вона вийшла.

Почати з того, що Ньютони — сестра і зять Грейс, в яких вона жила, — люди, безперечно, добрі, були все ж звичайними робітниками з маленького провінціального містечка, навіть ще більш релігійними і обмеженими, ніж ті, з ким Роберта завжди зустрічалася раніше в Більці і в Тріпетс-Мілсі. Джордж Ньютон, — це кожному впадало у вічі,— був добрий хлопець, аж ніяк не чутливий і не романтик. Свої справи і плани на майбутнє він ставив найвище від усього на світі. Він служив на фабриці Кренстонів і відкладав з свого заробітку все, що міг, розраховуючи назбирати стільки, щоб вистачило відкрити яке-небудь власне діло. Заради цього, щоб якось поповнити свої незначні заощадження, подружжя Ньютонів вирішило найняти старий будинок на Тейлор-стріт, де можна було здавати кілька кімнат; це давало деякий прибуток і навіть дозволяло сяк-так харчувати сім’ю і п’ятьох пожильців, — а власну працю і клопоти, пов’язані з наймом кімнат, Ньютони мали за ніщо.

Дружина Ньютона — Мері, та й сама Грейс Марр належали до дуже поширеного типу жінок, чиї інтереси обмежені найвужчими рамками: вони почували себе цілком задоволеними, коли їм щастило створити своє маленьке сімейне вогнище, піднести свій престиж в очах незначних, обмежених сусідів, і дивилися на життя і на людей крізь призму чисто сектантських вірувань.

Оселившись в Ньютонів, Роберта незабаром переконалася, що коли не в усьому Лікурзі, то принаймні в цій сім'ї панують сама вузькість і обмеженість, як і в багатьох знайомих їй родинах у Більці. Є межі, яких, на думку Ньютонів і подібних до них, необхідно суворо додержувати. Порушення їх ні до чого путнього не веде. Якщо ти працюєш на фабриці, тобі треба цілком пристосуватися до життя і звичаїв кращої, добропорядної частини фабричних робітників… Отже, оселившись тут, Роберта щоранку в товаристві Грейс та інших пожильців — двох робітниць з фабрики Кренстон і молодого монтера з міської електростанції — наспіх ковтала в їдальні Ньютонів абиякий сніданок і одразу ж, вийшовши на вулицю, приєднувалася до нескінченної процесії, яка день у день у цей час простувала за ріку, у фабричний район. Ледве переступивши поріг, вона незмінно потрапляла в потік робітників і робітниць приблизно свого віку, не кажучи вже про безліч літніх, змарнілих жінок, далеко більше схожих на привиди, ніж на живі істоти; вони виходили з усіх сусідніх будинків, з усіх навколишніх вулиць. Ближче до Сентрал авеню натовп густішав, бо звідусіль у нього вливалися нові людські потоки, і завжди в цьому натовпі траплялися охочі завести знайомство з вродливими дівчатами; Роберта помічала їхні погляди і розуміла, що вони шукають легких розваг, аби не сказати гірше. А деякі дівчата, що не додержували суворих правил поведінки, як ті, кого вона зустрічала до Лікурга, — відповідали на загравання хихиканням і безглуздими посмішками. Вона була шокі-рована!

А ввечері, коли закінчувалася робота на фабриках, такий же натовп вирушав назад додому через міст біля вокзалу. І таке було виховання Роберти і засвоєна нею мораль, що, незважаючи на свою красу, рішучий вигляд і палку натуру, вона залишалася самітною і ніхто її не помічав. А як це сумно, коли всі навколо веселі, а ти живеш самотньо! Вона завжди поверталася додому о сьомій годині, а після обіду просто не було чого робити: зрідка вона з Грейс ішла до якогось кіно; іноді Роберта навіть примушувала себе піти разом з Грейс і Ньютонами на збори парафіян методистської церкви.

І все ж, увійшовши в цю сім’ю і працюючи у Клайда, вона була дуже задоволена зміною в своєму житті. Яке велике місто! Яка красива Сентрал авеню з її магазинами та кінематографом! І ці величезні фабрики! І м-р Гріфітс — такий молодий, гарний, усмішкуватий. І вона йому подобається.

РОЗДІЛ XIV

І Клайд теж хвилювався, коли