Теодор Драйзер - Американська трагедія

пояснювала, що треба робити. Надалі Клайд і міс Тодд повинні були визначити, чи варто залишити ту або іншу дівчину на роботі.

До цього часу, якщо не згадувати про тих трьох дівчат, які, безперечно, приваблювали його, Клайдові зовсім не подобалися тутешні робітниці. Здебільшого вони були незграбні і тупуваті, і Клайд подумав про те, що треба б найняти хоч кількох гарненьких. Чому б ні? Невже в Лікурзі немає жодної вродливої робітниці? А в усіх цих штампувальниць були такі широкі обличчя, великі, товсті руки й ноги. Багато хто з робітниць — польки з походження, дочки польських емігрантів, що жили в нетрях на північ від фабрики, — навіть розмовляли з акцентом. Навряд чи вони думали про що-небудь, крім того, щоб знайти собі «хлопчину» і ходити з ним на танці. Американки, як помітив Клайд, були іншого типу, — більш нервові, худорляві, і поводилися вони здебільшого манірно і стримано: расові, моральні та релігійні забобони не дозволяли їм, мабуть, зближатися ні з іншими дівчатами, ні з будь-ким з чоловіків.

Але серед нових робітниць, узятих на випробування в ці останні дні, з'явилася одна, яка зацікавила Клайда найбільше від усіх дівчат на фабриці. Вона відразу здалася йому розумнішою і милішою від усіх інших, витонченішою; маючи граціозну і пропорціональну будову тіла, фізично вона, видно, була не слабкіша від інших. Побачивши її вперше, Клайд вирішив, що в ній є якесь особливе очарування, не властиве жодній з цих дівчат. У ній почувалися якась вдумливість та допитливість і разом з тим певна сміливість і рішучість і віра в себе — риси людини з сильною волею і твердими переконаннями. А проте вона говорила, що в неї немає досвіду в такій роботі і вона не знає, чи зуміє справитися з завданням.

Її звали Роберта Олден; раніше вона працювала на маленькій трикотажній фабриці в містечку Тріпетс-Мілс, за п’ятдесят миль на північ від Лікурга. На ній був не зовсім новий коричневий капелюшок, низько насунутий на лоба, зовсім простий костюм, досить поношені туфлі на товстій підошві. Невелике миловидне обличчя з правильними рисами оповивав золотавий ореол світлокаштанового волосся. У неї були дуже ясні сіроблакитні очі. Вона здавалася діловитою й серйозною і в той же час такою веселою, чистою і щирою, настільки сповненою надій та енергії, що відразу сподобалася! Клайдові, як і Лігету, який говорив з нею перший. Своїм розвитком вона явно була вищою від робітниць штампувальної. Під час розмови з нею Клайда здивувало її хвилювання: вона так непокоїлась, наче для неї було надзвичайно важливо ставати сюди на роботу.

Вона сказала, що досі жила з своїми батьками поблизу маленького містечка Більц, а тепер живе тут у своїх друзів. Вона говорила так чесно і просто, що Клайд відчув симпатію до неї і вирішив їй допомогти. У той же час він думав, що вона заслуговує кращого, ніж робота в штампувальній. У неї були такі розумні великі блакитні очі, а рот і ніс, вуха і руки такі маленькі й гарні.

— Отже, ви житимете в Лікурзі, якщо дістанете у нас роботу? — сказав він просто для того, щоб іще трохи поговорити з нею.

— Так, — відповіла вона, відкрито і просто дивлячись на нього.

— Як вас звуть? — він розгорнув блокнот.

— Роберта Олден.

— Ваша тутешня адреса?

— Тейлор-стріт, двісті двадцять вісім.

— Я навіть не знаю, де це, — зауважив Клайд: йому подобалося розмовляти з нею. — Знаєте, я так само недавно в Лікурзі.— Він сам здивувався, чого це він відразу ж заговорив з нею про себе. Потім додав: — Не знаю, чи все вам пояснив містер Лігет. У нас тут відрядна робота, треба штемпелювати комірці. Ходімте, я покажу вам, — і він провів її до найближчого столу, за яким працювали штампувальниці.

Він дав їй подивитися на їх роботу, а потім, не звертаючись по допомогу до міс Тодд, узяв з столу комірець і докладно пояснив, що і як треба робити, — все це ще недавно пояснювали йому самому.

Вона слухала так серйозно, так напружено стежила за кожним його порухом, що він навіть трохи зніяковів і схвилювався. Її погляд був дивно проникливий. Коли Клайд знову повторив, скільки платять за кожну пачку комірців, і як багато виробляє дехто з штампувальниць, і як мало встигають інші, вона захотіла спробувати; він покликав міс Тодд, і та відвела дівчину в гардеробну, щоб вона повісила в шафку пальто і капелюх. Незабаром вона повернулася; пухнасте світле волосся облямовувало її лоб, щоки злегка зарум'янилися, очі дивилися уважно і серйозно. За порадою міс Тодд, вона засукала рукави, оголивши до ліктя гарні руки. І з перших її рухів Клайд зрозумів, що вона працюватиме швидко й акуратно. Було помітно, що їй дуже хочеться дістати це місце.

Трохи згодом Клайд підійшов до неї і став дивитися, як вона бере один по одному комірці з купки, що лежить поруч, ставить штамп і потім швидко відкладає їх набік. Вона справді працювала спритно й акуратно. І коли, на мить обернувшись, вона наївно, але сміливо й весело посміхнулася йому, він відповів усмішкою і був дуже задоволений.

— Ну, я бачу, ви чудово справитесь, — наважився він сказати, почуваючи, що вона й справді справиться.

Вона знову ледь помітно посміхнулася йому, і Клайд мимоволі відчув глибоке хвилювання. Вона одразу полонила його, але його становище тут і обіцянка, яку він дав Гілбертові, примушували його утримуватися від проявів симпатії до своїх підлеглих, навіть до такої чарівної дівчини, як оця. Інакше не можна. Він повинен бути так само обережний і з нею, як з усіма іншими, — але це вже здавалося йому дивним, — адже його так сильно вабило до неї. Вона така мила і гарненька! І проте вона тільки робітниця, — фабрична, як сказав би Гілберт, — а він, Клайд, — її начальник… і все-таки вона дуже мила і гарненька.

Він квапливо підійшов до інших дівчат, прийнятих того самого дня, а потім попросив міс Тодд якнайшвидше дати йому відзив про міс Олден: він хоче знати, чи справляється вона з роботою.

У ту ж хвилину, коли він звернувся до Роберти і та у відповідь посміхнулася до нього, Руза Никофорич, яка працювала через два столи від новенької, підштовхнула ліктем свою сусідку і непомітно, поглядом і легким кивком, показала на Клайда і Роберту. Її подруга уважно подивилася на них. А коли Клайд відійшов і Роберта знову взялася до роботи, ця дівчина нахилилась і прошептала Рузі:

— Він уже певний, що вона справиться! — Вона підвела брови і закопилила