Адалін Черно - Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно

Глава 43

Богдан

Я все ж доручаю своїй службі безпеки з'ясувати все про стан справ Лєри. Не можу сидіти, склавши руки. Я маю переконатися в тому, що з її бізнесом усе гаразд і її колишній чоловік не вставляє палиці в колеса. Хоча ніби як сумнівів залишатися не повинно. Не може він спати з нею й одночасно топити її бізнес.

Однак коли приходять звіти, я дивуюся й дуже. Кілька тижнів тому всі салони Лєри були закриті. Це сталося саме тоді, коли вона зустрічалася з Аркадієм Петровичем. Можна, звісно, припустити, що це збіг і салони її закрив не Ігор, але я не вірю в такі збіги. Вони неможливі. Та і звернулася вона б до нього, а не до юриста. Ось уже той, хто має вплив і владу в місті, розв'язав би проблему з закриттям салонів за п’ять хвилин. Якщо він не доклав до цього руку.

Стає недобре, коли я читаю звіти. І закрадається сумнів, що або в їхніх стосунках не все так гладко, або жодних стосунків насправді немає. Я доручаю своєму безпечнику з'ясувати все, але за певний час він приходить ні з чим. Салони закривали за плановою перевіркою, відкрили, щойно не виявили жодних порушень.

— Простеж за нею, Олеже.

Начебто причин для тривоги немає, але мені якось неспокійно. Ігор почав метушитися, коли дізнався, що я мічу туди ж, куди й він. Передвиборчу кампанію став змінювати, ворушитися. Зрозумів, що все не так гладко.

Мені насправді усе це нахрін не потрібно, але ж він моєму бізнесу спокій дати не може. Усе смикав за ниточки, вставляв палиці в колеса, робив усе, щоб зробити роботу максимально неможливою, а прибуток мінімальним. Йому вдавалося. Прибутки в нас впали, а останній місяць пішов у мінус через конфіскацію багатьох товарів на митниці.

Я прийняв рішення переписати компанію на Геру й піти розбиратися з Ігорем зрозумілою йому мовою. Видно, що Орловському не подобається, та мені глибоко насрати. Я теж збираюся обрости впливом і намагатимуся виграти ці вибори, щоб в Ігоря більше не було можливості коїти те, що він хоче.

За два тижні Шевцов повідомляє мені, що не може вийти на роботу за сімейних обставин. Я його, звісно ж, відпускаю. Дзвоню Даші й скасовую сьогоднішню зустріч. Мені потрібно бути біля будинку Лєри. Я відчуваю, що щось не так. Попросити когось зробити це замість Олега не можу і їду сам. Паркую автомобіль біля її під’їзду й чекаю, хоча поняття не маю, чого саме.

Приблизно за пів години Лєра повертається додому, оглядається на всі боки й заходить у під’їзд. Нічого підозрілого я не спостерігаю, Ігоря немає. Напевно, сьогодні він і не приїде. Втім, яка різниця? Я збираюся їхати додому, але коли чую постріли, напружуюся. А потім біжу до неї. Не знаю, яке почуття мене жене, але розумію, що маю переконатися, що з нею все добре. Дістаю з кобури свій ствол і лечу до її дверей, які виявляються незамкненими.

Я влітаю у квартиру за якісь хвилини й навіть встигаю зробити постріл в чорну фігуру, яка миттю біжить до мене, відштовхує й вилітає з квартири через двері. Я кидаюся до неї. Навряд чи він повернеться. Якби хотів убити мене, зробив би це.

Лєра лежить у калюжі крові на підлозі. Ледве дихає й при тямі, щоправда, помітно, що вона ослаблена. Швидка сюди не доїде, тому я підхоплюю її на руки й спускаюся вниз, а потім везу її в поліклініку. Мої руки в крові, у голові цілковита порожнеча. Я не розумію, хто й навіщо зробив це з нею, а головне, чи виживе вона. Дорогою дзвоню старому товаришеві, який приїхав зі Штатів, і прошу його приїхати до поліклініки. Чомусь згадую про нещасний випадок із його сестрою, яка потрапила в аварію, повернувшись у місто. Що, якщо це був не нещасний випадок? Наскільки я знаю, вона багато спілкується з Лєрою.

У лікарні, куди я її привожу, нас приймають відразу. Я змальовую ситуацію у двох словах, і її забирають, а я, начепивши каптур на голову, біжу з лікарні. Мені точно не потрібні проблеми у вигляді звинувачень. Однак я хочу знати, у якому вона стані.

Стас чекає мене на вулиці біля свого автомобіля. Я швидко сідаю до нього в авто, вітаюся, щоправда, без рукостискання, тому що руки всі в крові. Колишній партнер дивиться на мене здивовано, а я починаю говорити. Розповідати, висувати припущення. І пояснювати у двох словах, що сталося.

Його сестра нещодавно ледь не потрапила на той світ. В аварії загинули їхні батьки, хоча, гадаю, розрахунок був саме на неї. Не дарма ж тепер намагалися позбутися Лєри. Не дарма.

— У твоїх словах щось є, — погоджується Стас. — Занадто мало часу минуло після аварії, й ось тепер цей випадок із Лєрою. Ти не бачив, хто стріляв?

— Якби я бачив, не сидів би тут із тобою.

— Є якісь припущення?

— Колишній чоловік Лєри.

— У нього є мотив?

— Ні. Вони ніби як разом.

— Може, моя сестра в щось влізла? Вона любитель пхати ніс, куди не треба. Могла й Лєру втягнути. Тоді її колишній ні до чого.

Я теж про це думав, але припускати, що в усьому винен Ігор — значно приємніше. Щоправда, якщо вони разом, жодного мотиву в нього немає. Але з’ясувати все-таки потрібно. Я дзвоню Шевцову. Вимагаю його завтра на роботі й прошу залучити хлопців, які по-тихому з'ясують, хто виконував цю справу. Наше місто не настільки велике, щоб це неможливо було з’ясувати. Інша справа, що його навряд чи залишать живим після такої роботи.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно