Андраш Беркеші - Списоносці

скриньки вибирав другий секретар доктор Кевечеш, розподіляючи її між працівниками. Залежно від спішності пошти він або передавав листи особисто, або ж клав їх на письмовий стіл адресата.

Я чекав листа в своїй конторі. Через вікно я добре бачив, коли посильний приніс пошту. Я глянув на годинника. Було пів на третю.

Листа я одержав о дев'ятій ранку. Кевечеш приніс його і мовчки передав мені.

Я розірвав конверт і потрусив ним. Лист з шелестом впав. Отже, підозрілий номер один — Кевечеш. Але до цілковитої певності було ще далеко.

За обідом я, ніби між іншим, звернувся до Кевечеша:

— Скажи, будь ласка, вчора після обіду не приносили мені запрошення з університетської бібліотеки?

— Не знаю, пане полковник. Учора після обіду пошту з скриньки вибирав майор Фараго. Я в урядовій справі був у відрядженні. — І молодий секретар з гладко причесаним блискучим волоссям знову почав сьорбати суп.

Майор Фараго сидів якраз напроти мене. Він підвів грушовидне обличчя і сміливо глянув на мене веселими очима.

Дозвольте доповісти, — сказав майор. — Крім листа, нічого не було. А лист я вже ввечері передав пановісекретареві Кевечешу.

— Так, так, я просто не хотів турбувати пана полковника ввечері.

Ну, з цих двох хтось і є повірений Шютца! Я мовчки і спокійно доїв обід, а після обіду сказав майорові:

— Пане майор, о третій годині зайди до мене.

— Слухаю…

Потім я позвав Магду.

— Рівно о третій п'ятдесят подзвони мені з автомата. Назвеш ім'я Лотті і запропонуєш негайно зустрітися зі мною о п'ятій годині на Озерному бульварі, біля статуї Амура. Зрозуміла?

— Ясно, — сказала вона. — А якою мовою говорити?

— По-німецьки. Почекай хвилинку! — Я зміркував, що коли німці підслухуватимуть на лінії, я не досягну мети. — Ні, про місце зустрічі жодного слова! Скажи тільки, що зустрінемось там, де завжди. І гляди, дій обережно, бо трубку підніму не я. Було б непогано взяти в рот цукерку…

О третій прибув Фараго. Я запропонував йому докладно відзвітуватися про свою роботу. Слухаючи майора, я поглядав на годинника. Коли велика стрілка наблизилась до цифри десять, я встав і підійшов до сейфа.

— Зараз я дам тобі матеріали, — сказав я. — Завтра до десятої складеш зведений рапорт, а після обіду надішлемо його. — Задзеленчав телефон. — Підніми трубку, пане майор…

Фараго виконав наказ.

— Дозвольте доповісти, запитують пана полковника.

— Спитай, хто це.

— Дозвольте доповісти, якась дама, на ім'я Лотті.

— Лотті… Лотті… — повторював я тихо, наморщивши лоба, потім узяв трубку.

— Алло! Так… О п'ятій годині? — Я глянув на годинника. — Ні, сьогодні не можу. А про що? Хто це? Ах, це ви? Коли ви приїхали? Добре. Буду обов'язково. — Я почухав за вухом і пробурмотів ніби до себе: — Лотті… Оце так справа… — І знов звернувся до Фараго: — Отже, на чому ми зупинились? Ага, матеріали… Так… так… — я дістав з сейфа матеріали і подав майорові. — Гляди, щоб доповідна була написана чітко.

— Дозвольте доповісти, постараюсь написати її якнайкраще.

Він клацнув каблуками і вже взявся за. ручку дверей, коли я спинив його:

— Хвилинку, пане майор… Він повернувся.

— Давно ти у Берні?

— Вже два роки.

— Місто знаєш добре?

— Думаю, що так.

— Чи можеш мені сказати, на якому бульварі стоїть біла мармурова статуя Амура?

Майор на мить замислився.

— Якщо не помиляюсь, на Озерному бульварі.

— Дякую.

За кілька хвилин перед п'ятою я зайшов до квіткової крамниці, звідки добре було видно бульвар і місце навколо статуї Амура. Я купив букет троянд і попросив дозволу в хазяйки затриматись на кілька хвилин у крамниці, бо, мовляв, чекаю когось. Вона розуміюче посміхнулась. Довго ждати не довелося. За хвилину з'явилось троє юнаків, які, очевидно, теж чекали когось.

«Отже, агент — Фараго», — вирішив я.

Я вийшов з крамниці усміхаючись, з букетом троянд у руці, вдаючи ніби не помічаю юнаків. Прочекав біля статуї хвилин тридцять, раз у раз з досадою позираючи на годинника. Нарешті, я пішов додому.

Другого дня запросив майора на вечерю. Під час розмови ми з Магдою навперебій вихваляли фюрера, а згодом непомітно перевели розмову на професора Шютца, високо оцінюючи його особисті заслуги.

— Я глибоко впевнена, — зауважила Магда, — що фюрер досяг значних успіхів тільки завдяки таким працівникам, як наш професор. Німецьке нація може пишатися такими вірними синами, як він.

Після цього ставлення професора до нас зовсім змінилось. На одному, з прийомів Шютц одвів мене до оранжереї і конфіденціально сказав, що не зовсім довіряє нашому послу і тому буде дуже вдячний, якщо я передам свої спостереження відповідним органам. Мені було ясно, що Шютц вирішив цим самим запевнити мене в своїй довірі й приязні. Потім він зайнявся Магдою. А ми з нею використовували кожну нагоду, щоб через Фараго ніби ненароком «повідомляти» професора про свої симпатії до нього.

Минуло понад два тижні, проте Анні-Марії ще не вдалось встановити зв'язки з англійською розвідкою. Я з нетерпінням чекав.

Якось у суботу на початку травня мене запросив до себе знайомий бібліотекар. Я поніс йому кілька книжок про Угорщину, написаних німецькою та французькою мовами. Він був дуже радий подарунку. Ми сиділи в його робочому кабінеті, заставленому вздовж стін стелажами для книг. Гадаю, там було принаймні кілька тисяч книжок.

У травні весь світ ще перебував під враженням поразки німецьких військ біля Волги. Ця подія помітно піднесла популярність росіян. Більшість простих людей Заходу замислювалась над причинами перемоги росіян, а дехто почав переглядати свою негативну думку про Радянський Союз. У формуванні таких настроїв неабияку роль відігравали також органи преси, які хоч і не захоплювались радянськими успіхами, однак писали про них з холодною об'єктивністю і мовчазним визнанням. У той