Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

– Убийте, вбийте їх! Химеру та демона вбийте!

Збиваючи руки демона, що тяглися до горла, хрипко гаркнув марракш і раптом потужно штовхнув принца, відкидаючи його геть.

Перекотившись по землі, Найстіель скочив на ноги, намагаючись зрозуміти, кому проклята тварюка це кричав. Довго гадати не довелося. Вони виступили з темряви так злагоджено і безшумно, що в першу мить навіть Кіран вирішив, що це немертві, але ні.

– Прокляття… – тихо видихнув Кіран миттєво кинувшись до брата, щоб стати з ним спиною до спини.

– Телепорти блоковані, – буденно кинув Най.

– Вбивати їх не можна.

– ?!

– Вони одурманені, нас Анна за них після зітре в порошок, – спиною відчуваючи роздратування брата, кинув Кіран.

Дорогий брат за минулі роки встиг трохи забути залізний гуманізм своєї коханої дружини, а ось Кіран такої можливості не мав. Атака була раптовою. На мить завмерши, одурманені разом кинулися на братів, тільки дивом не затоптавши несвідоме тіло некромантки.

– Твою ж!.. – вилаявся Кіран, йдучи в глуху оборону.

Пульсар першого мага вдалося відвести убік, удар клинка другого стражника вгору, а ось банальний хук в око ледь не розфарбував ніч феєрверком.

Трохи кращі справи були у демона. Судячи з завзятості п'ятірки атакуючих, його збиралися знищити в останній момент. Судячи з коротких вигуків і звуків соковитих ударів, втілитись у реальність цьому планові не судилося.

Але заспокоїтись і відступити одурманені не могли. Зметені сильними ударами, вони котилися на землі, але знову і знову підіймалися.

– Мені це вже набридло, – насупився Най, підібравши момент, щоб озирнутися на брата.

Встигнувши хмикнути, Кіран в черговий раз відштовхнув особливо завзятого стражника і хотів було кинути у відповідь щось, але його увагу привернула несподівана деталь.

– Де Анна?

На місці, де ще нещодавно лежала некромантка було порожньо!

– Що?!

Від несподіванки Найстіель ледь не пропустив удар, але миттю виправив цю помилку. Розкриті крила розкидали нападників. Злетівши, демон озирнувся на всі боки, намагаючись визначити, де його дружина.

Довго шукати не довелося. Встигнувши отямитися, Барс впевнено крокувала стежкою вперед, до Шаїнара, що чекав на неї. Той встиг скинути моторошний вигляд марракша і простягнув до неї руку. Відкритий жест довіри. Якби не клинок в іншій руці.

– Анно!

Ринувши вниз, Най спробував перехопити жінку, але та лише коротко відмахнулася. Витончений рух жіночої руки підняв у повітря різкий порив вітру, що відкинув демона назад, у густу соснову крону.

Тим часом жінка навіть кроку не сповільнила, наближаючись до марракша, який чекав на неї з такою яскравою усмішкою.

Він не звертав уваги на демона, що біснувався, на люту лайку Кірана. Того знову взяли в облогу одурманені, не даючи прорватися до сестри, але яка Шаїнар була до цього справа. Що могли зробити ці жалюгідні комашки, коли його перемога так близько...

Анна не забарилася ні на мить. Все тим же впевненим чітким кроком вона наблизилася до марракша й завмерла навпроти нього, наче фарфорова лялька. Один удар і вона розсиплеться на тисячу шматочків, і їх уже не буде зібрати.

– Тобі не варто було рятуватися з вівтаря, може ще трохи пожила б, – майже співчутливо промовив він, замахнувшись для останнього удару.

Зловісно блиснувши, ніж зі швидкістю змії рвонувся вперед, точно до серця, завмерши в сантиметрі від чорної тканини сорочки Барс. Некромантки, що несподівано скинула долоню, міцно вхопила руку демона й стиснула так, що кістки марракша затріщали.

– А тобі варто було залишитися в тому смітнику, звідки ти виліз! – подавшись до нього, зло прошипіла Барс.

Швидше від несподіванки, ніж болю, марракш відсахнувся. Вперше в житті Шаїнар відчув страх. Його отрута виручала його завжди. Вона була не тільки прокляттям, а й величезним даром. Даром, який зараз підвів. Так чудово опрацьований план наповнив душу демона чарівним почуттям піднесення, віри в те, що удача на його боці. Не варто було розслаблятися. Він усе ще був половинчастим щасливчиком.

У сірих очах, що раз у раз спалахували лютим золотом, не було й сліду дурману. Всупереч тому, що плече некромантки ще кровило, вона була поза його владою.

– Як?! – здивовано видихнув він.

Посміхнувшись, Барс насамперед одним коротким ударом у ніс відправила чоловіка у недовгий відпочинок. Звичайно, можна було зробити все красиво, зі смарагдовими іскорками чарівництва та гордовито стриманим виразом обличчя.

Але спокуса відплатити гаду тяжкими фізичними все ж таки пересилила. Тряхнувши забитою рукою, Анна неквапливо обійшла демона, що завертався на землі й схилилася до нього, щоб одразу заклацнути на його шиї нашийник.

Засліплений болем, Шаїнар миттю отямився від крижаного дотику проклятого металу. Ривком сівши, він підняв руки до шиї, відчуваючи, як тонка смужка перекриває потік магії, збиває його з пантелику, стирає в пилюку, рівняє його зі звичайнісінькою людиною. І ніби цього було мало, некромантка раптом різко смикнула його за нашийник, потягнуда до себе, примушуючи зазирнути у свої очі.

– Я – химера, одна з найнебезпечніших істот у всіх світах. Невже ти думав, що зі мною буде так просто впоратися? – тихо прошепотіла вона, з презирливим поштовхом відштовхнула його і різко випросталась.

Виглядала так впевнено і навіть трохи гордо, внутрішньо вона просто обмирала від щастя. Прокинувшись на землі, вона спершу не зрозуміла, що сталося і коли пролунав голос марракша, що наказував їй підійти, Анна відчула, як у грудях щось замирає. Але мить, друга, а ніщо не застилало розуму, не змушувало підвестися. Навпаки, жінка ледве стримала гостре бажання відправити скотину у безкрайню далечінь обіймати берізки. Але з іншого боку, це був шанс… Яким вона не могла не скористатися.

Скрививши губи в усмішці, Анна озирнулася. Проклятий нашийник перебив усі нитки управління марракша, звільнивши тих, хто ще недавно атакував Кірана. Відштовхнувши порядком очманілих людей з дороги, той негайно кинувся до сестри, але першим не він встиг. Потік повітря розкуйовдив волосся Барс, змусив її ширше розставити ноги, щоб не впасти.