Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Лу зупинилася якраз біля прочиненої хвіртки. Озирнувшись на всі боки, вона зробила швидкий знак Барс не відставати й першою прослизнула в парк.

«Зараз чи взагалі?» – скептично уточнив демон.

Тон Найстіеля не залишав сумнівів у тому, що в обох випадках відповідь буде ствердною.

«Нас Горик починав навчати зламувати захисні плетіння саме тут, – замість брата відповіла Анна. – І постійно сипав лайкою на тих косоруких бовдурів, які ставлять захист паркових стін.»

Групка селян, якщо серед них затесався бодай один маг, цілком могла зламати захист. Це було божевільно самовпевнено, та зважаючи на вдачу самої Анни, не знай вона про проблему Лу, могла б повестися на це й навіть оцінити такий хід репетунів. Де ще ховатися для бесід, як не під носом у влади?

Закінчуючи лікнеп, жінка повільно увійшла слідом за Лу, напружено оглядаючись на всі боки. Осінній парк був досить похмурим і безрадісним видовищем. Можна було, звісно, ​​трохи почекати й опівночі насолодитися компанією шабар, але Барс відкинула цю думку. Ні, розраховувати на допомогу цих істот не варто.

– Ну що, розділимося і пошукаємо дурбеликів? – Як ні в чому не бувало, поцікавилася вона у Лу.

Ельфійка зупинилася зовсім неподалік і неуважно хитнула головою.

— Так, варто… — озвалася вона, але натомість раптом зробила крок до химери.

Один крихітний крок, на який і уваги в інший час не варто було б звертати. Зробила і зробила крок, що з того? Але Барс раптом відчула, як гаряче почуття небезпеки ошпарює нерви.

Не особливо думаючи, що робить, жінка відсахнулася від ельфійки, всього на кілька сантиметрів розминувшись із хижим жалом ножа. У повітрі нестерпно гостро запахло гіркотою однієї зі знерухомлюючих отрут.

– Ах ти паршива худоба!

Скривившись, некромантка оголила клинок. Ні, шкодити Лу вона не хотіла, але тримати її на відстані варто було.

– Де ти, брехлива пика!

Відбиваючи удар меча ельфійки, роздратовано гаркнула Анна, повільно закружлявши. Лу спробувала обійти її, стискаючи в одній руці отруєний ніж, а в іншій – меч. І той факт, що другий вона тримала лівою зовсім не бентежив найманку, але відверто засмучував Барс.

Витримати якийсь час вона зможе, а ось перемогти, не вбивши, навряд. Але де ж проклятий марракш?

Це ж питанням ставили собі й застиглі в укриттях чоловіки.

Де?!

Дзвін зброї бив по натягнутих нервах, але з місця вони рушити не сміли. Злякай зараз марракша, звідки після чекати удару? Але з кожною миттю чекати ставало все важче, а дзвін клинків звучав усе частіше.

Лу була вмілим мечником і вже незабаром почала тіснити некромантку. Розуміючи, що далі зволікати небезпечно, Барс різко рвонулася вперед, потужним ударом відбиваючи клинок ельфійки, щоб кинути в обличчя противниці мішечок, зірваний з поясу.

Лу відразу відсахнулася, піднявши руку, щоб відбити мішечок, але особливого сенсу в цьому не було. Сяк-так стягнутий він розірвався від удару, обсипавши ельфійку золотавим пилом.

В очах найманки на мить відбилося щире здивування, що зуміло обійти навіювання марракша. А наступної секунди Лу повело вбік. Похитнувшись, вона різко хитнула головою, намагаючись встояти на ногах, але не змогла. Знову похитнулася і з гуркотом звалилася.

— Жаль, що в реальному житті частіше непритомніють, як колода, а не лебідка, що осідає у балеті, — скривилася Барс, швидко озирнувшись.

Де ж марракш?!

Провернувшись навколо своєї осі, Барс примружилася, встигнувши зробити всього півоберту, перш ніж завмерла. З-за частоколу акуратно підстриженої форсиції люто спалахнули два зелені вогники.

– А ось вам доброго вечора…

Вискалившись у вигляді посмішки, Анна потяглася до нього. Підняти б гада та пригорнути! Вже її сил на це точно вистачить.

Сила некромантки рвонула вперед голодним звіром, обплутуючи марракша і пройшла крізь. Збентежено насупившись, Анна спішно прислухалася до стихій. Земля мовчала, не відгукувалася гулом його кроків, коли марракш ступив до неї. Його дихання не отруювало повітря і в цілому здавалося, що його просто немає.

– Ах ти ж!

Морок здригнувся, розвіюючись туманними клаптями рівно в ту мить, як повітря позаду здригнулося. Коротко свиснула стріла, перехоплена біля грудей некроманткою, котра ледве встигла розвернутися.

І якщо стрілу Барс встигла хапнути майже машинально, то відбити удар хвоста марракша вже не встигла. Жало прошило щільну шкіру куртки, вп'ялося у плече, обпалюючи болем, вириваючи з грудей здивований вигук.

«Анно!»

Від гучного крику задзвеніло в голові. Свідомість помутніла, картинка перед очима здригнулася. Здається, вона ще чула роздратовану лайку Кірана, відчувала лють Найя, але вже незабаром світ поринув у темряву.

«Не можна, не можна було відпускати її одну!»

Ця думка переслідувала Найстіеля всю дорогу. Вона билася на межі свідомості, тривожила душу й ось виявилася не просто дурною тривогою, а справжнім пророцтвом.

Сенсу чекати більше не було. До парку з Кіраном вони внеслися майже одночасно. Марракш уже наблизився до Барс, котра втратила свідомість, але торкнутися її не встиг.

– Ану пішов геть!

Ломкі гілки форсиції раптом заворушилися, підкоряючись волі Кірана, рвонули пазуристою лапою вперед, щоб відштовхнути марракша. Той розлючено гаркнув, ухилившись від рослинної атаки й розлючено зашипів, але втекти від другого удару не встиг. Секундою після його зніс розлючений демон.

Най не загрожував, він атакував. Зашелестіли розкриті крила, завив від болю марракш, якого кидок демона майже впечатав у тротуар.

Здивовано піднявши брову, Кіран нерішуче завмер. Демон і марракш зчепилися не гірше за дворових котів. Обмінюючись короткими ударами гострих пазурів, вони тільки що не рвали один одного зубами.

Хоча ні, зуби в хід пішли також. Зловчившись, Най вчепився зубами в руку марракша. Скинувшись від болю, той одразу ж спробував відскочити, але демон міцно тримав його на місці.