Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

години Міллер нарешті закінчив заповнювати

документи та відправив Дауда до камери.

За три з половиною години почали приходити відповіді на

запити портового реєстру.

За п’ять годин уряд Церери зазнав краху.

* * *

Попри те, що відділок був ущерть заповнений людьми, панувала тиша. Перед Шаддид зібралися геть усі: детективи

і молодші слідчі, патрульні й кабінетні працівники, високі чини

та стажери. Вона стояла за кафедрою, волосся туго стягнуте на

потилиці. На ній — уніформа «Зоряної спіралі», але без погонів.

Її голос тремтів.

— Ви всі про це вже чули, але щойно надійшло офіційне

підтвердження. За вимогою Марса, ООН відмовляється від

нагляду... і захисту станції Церера. Владу передають мирно. Це

не переворот. Я повторю ще раз. Це не переворот. Земля іде

звідси, але не ми її прогнали.

— Якась маячня, капітанко, — вигукнув хтось із натовпу.

Шаддид підняла руку.

— Порожні балачки можна почути звідусіль... Але не хочу чути

їх од вас. Губернатор збирається виголосити офіційну промову

на початку наступної зміни, тоді знатимемо більше. Поки не

почуємо протилежного, контракт «Зоряної спіралі» зі

станцією — дійсний. Тимчасовий уряд сформуємо з делегатів

місцевого

бізнесу

та

профспілок.

Ми

залишаємося

представниками і представницями закону на Церері, тож очікую

від вас належної поведінки. Ви всі вийдете на свої зміни. Ви всі

зробите це вчасно. Ви всі поводитиметеся з максимальним

професіоналізмом і не перевищуючи стандартних повноважень.

Міллер подивився на Масс. Волосся його напарниці сплутане, наче щойно з подушки. Для них обох була північ.

— Маєте запитання? — закінчила Шаддид тоном, що не

заохочував до подальшого спілкування.

«Хто платитиме “Зоряній спіралі”? — розмірковував

Міллер. — Чиї закони ми підтримуємо? Що такого знає Земля, аби вважати здачу найбільшого порту в Поясі розумним

рішенням?

І хто тепер збиратиме всіх на переговори про мир?»

Масс усміхнулася, перехопивши погляд Міллера. Він сказав:

— Схоже, нам тут усе перекриють.

— Рано чи пізно це мало статися, — погодилася напарниця. —

Тим часом я побіжу. Треба зазирнути в одне місце.

— На верхніх рівнях?

Масс не відповіла, але жодної відповіді не знадобилося. На

Церері нема законів. Тільки поліція. Міллер повернувся до своєї

нори. Станція тихо гуділа: скеляста порода під його ногами

вібрувала від численних магнітних замків на причалах, реакторів, ліній метро, сміттєпереробників і пневмопошти.

Камінь був живий — а Міллер уже призабув ледь помітні ознаки

цього життя. Шість мільйонів людей мешкали тут, дихали цим

повітрям. Менше, ніж у середньому місті на Землі. Цікаво, чи не

стануть їхні життя розмінною монетою?

Невже справи зайшли так далеко, що одна з внутрішніх планет

змирилась із втратою великої станції? Схоже на те, якщо Земля

кидала Цереру напризволяще. Тепер сюди прийде ОПА —

хочуть вони того чи ні. Занадто сильний вакуум влади. А тоді

Марс назве це все переворотом ОПА. А тоді... тоді що?

Вторгнеться сюди і введе комендантську годину? Хороша

відповідь. Закидає атомними бомбами? Щось у таке не віриться.

Забагато грошей тут крутиться. Самі лише портові збори здатні

наповнити економіку невеличкої країни. Доуз і Шаддид — хоч

як боляче було таке визнавати — мали слушність. Церера під

управлінням Землі була найбільшою надією на мирні

переговори.

Чи на Землі був хтось, хто не хотів цього миру? Хтось чи щось, наділене достатньою владою, аби підштовхнути до дій

бюрократичний айсберг ООН?

— Що мені шукати, Джулі? — запитав Міллер у простір. — Що

ти там побачила такого, за що Марс і Пояс убиватимуть одне

одного?

Станція гуділа про себе — шум занадто тихий та рівний, щоб

у ньому розчути голоси.

* * *

Масс не прийшла зранку, але залишила в системі

повідомлення, що запізниться. «Прибирання» — єдине слово, яке все пояснювало.

На перший погляд, у відділку не змінилося нічого. Ті самі

люди займали ті самі чарунки робочих місць і виконували ту

саму роботу. Але ні, неправда.