Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

Усміхалися, сміялися, жартували. Це було маніакальне

сп’яніння — паніка проступала крізь ситцеву маску буденності.

Так довго не триватиме.

Вони — все, що захищає Цереру від анархії. Вони — закон. Або

шість мільйонів людей виживе — або якийсь божевільний мудак

відкриє усі шлюзи чи запустить отруту в систему вентиляції... Ця

відповідальність лягла тягарем на, може, тридцять тисяч

працівників. На таких, як він. Певно, Міллерові тепер слід також

кипіти ентузіазмом, братися до роботи пліч-о-пліч із рештою.

Але думка про це направду викликала лише втому.

Шаддид пройшла поруч, поплескала його по плечу. Він

зітхнув, підвівся зі стільця й попрямував за нею. В її кабінеті

знову був Доуз — на вигляд змучений та невиспаний. Міллер

кивнув йому. Шаддид склала руки на грудях. Її погляд був

зовсім не таким холодним і звинувачувальним, до якого він звик

за останній час.

— Що ж, це буде непросто, — почала вона. — Тепер мусимо

працювати тяжче і самовідданіше, ніж будь-коли раніше. Мені

потрібна команда, якій можу довірити життя. Надзвичайні

обставини. Ви це розумієте?

— Точно так. Розумію. Більше жодного алкоголю, наведу лад

у справах.

— Міллере... У глибині душі ви — непогана людина. Колись ви

були хорошим копом. Але я вам не довіряю і не маю часу

починати все з нуля, — голос Шаддид звучав тепліше, ніж

Міллер будь-коли чув. — Вас звільнено.

Розділ дев’ятнадцятий. Голден

Фред зустрічав їх сам — руки долонями догори, на широкому

обличчі дружня та щира усмішка. За його спиною не стояли

охоронці зі штурмовими гвинтівками. Голден потис Фредову

руку і розреготався. Фред усміхнувся трохи спантеличено, але не

забрав руку, а терпляче чекав, поки Голден пояснить жарт.

Голден пояснив:

— Вибачте, але ви просто не уявляєте, як це приємно.

Буквально вперше за останній місяць я сходжу з корабля, а він

не вибухає в мене за спиною.

Тепер Фред теж зайшовся щирим реготом, що, здавалося, зароджувався десь у животі.

— Тут ви у безпеці, — відсміявшись, сказав. — Це

найзахищеніше місце серед усіх зовнішніх планет.

— Тому що ви з ОПА?

Фред похитав головою.

— Ні. Тому що ми вкладаємо такі пожертви у передвиборчі

фон ди земних і марсіянських політиків, які й не снилися нікому

з Гілтонів. Якщо на нашу станцію хтось нападе, половина

асамблеї ООН та весь марсіянський Конґрес жадатимуть крові.

У цьому вся суть політики. Вороги часто стають найліпшими

союзниками. І навпаки.

Фред показав на двері за своєю спиною і запросив іти слідом.

Подорож ліфтом виявилася короткою, але на півдорозі

з’явилася гравітація, від чого Голденові запаморочилося

в голові — й він заточився. Фред збентежився:

— Прошу вибачення. Слід було попередити вас про це.

У центральній сфері нуль g. Перехід у зону обертової гравітації

може видатися трохи незвичним.

— Усе гаразд, — запевнив Голден. Легка посмішка Наомі йому, певно, привиділася.

Майже відразу за тим двері ліфта розчахнулися у широкий, застелений килимовим покриттям коридор із блідо-зеленими

стінами. Стояв підбадьорливий запах очищувачів повітря та

свіжого гумового клею. Голден не здивувався б, дізнавшись, що

ароматизатор «щойно збудована станція» навмисне додавали

в систему вентиляції. Уздовж коридору стояли двері з ерзац-дерева — яке відрізнялося від справжнього тільки тим, що на

справжнє нікому не вистачало грошей. Голден не сумнівався, що

з усієї команди лише він виріс у будинку з дерев’яними меблями

та фурнітурою. Еймосове дитинство минуло в Балтиморі.

Останнє дерево там зрубали більше століття тому.

Голден зняв шолом і розвернувся, аби наказати своїм зробити

те саме — але його команда була вже без шоломів. Еймос

покрутив головою, роздивляючись коридор, та присвиснув.

— Ладна хатинка, Фреде!

— Ідіть за мною, я вас поселю, — відповів Джонсон. І, ведучи їх

далі коридором, розповідав: — Станцію Тайко, як ви могли

зауважити, реконструювали кілька разів за останні сто років, але

основа більш-менш збереглася. Все через геніальний

архітектурний задум: Мальтус Тайко був дуже обдарованим

інженером.