Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

його на станції нема: довелося спуститися в колодязь.

Домовляється на Місяці про наступний амбітний проєкт.

— А я думав, що ви завантажені тим монстром, котрий

припаркований поряд. І, ну, ви розумієте, поки війна триває...

Повз них пройшла група людей у різнокольорових робах, жваво про щось перемовляючись. Ширина коридору давала

змогу розминутися, не поступаючись дорогою. Фред показав

у їхній бік:

— Закінчується перша зміна, тож зараз година пік. Власне, саме тепер час підшуковувати собі наступну роботу. «Нову»

майже добудований. Колоністи завантажуватимуться за шість

місяців. І вже тоді треба перемикатися на щось інше. Утримання

станції коштує одинадцять мільйонів ООН-доларів щодня —

байдуже, чи заробили ми за цей день хоч щось. Простоїв бути не

повинно. А війна... сподіваємося, ця прикрість тимчасова.

— І тепер ви приймаєте біженців, — сказав Голден. —

Додаткові витрати.

Фред тільки розреготався у відповідь:

— Четверо нових людей не доведуть нас до банкрутства.

Голден зупинився, від чого решта ледь не налетіли йому на

спину. Пройшовши кілька кроків, Фред помітив це та

розвернувся зі здивованим поглядом. Голден продовжив:

— Не ухиляйтеся від відповіді, Фреде. Гаразд, крадений

марсіянський корабель коштує пару мільярдів, але крім нього

в нас нема нічого цінного. Усі думають, що ми загинули. Будь-яка спроба доступу до наших рахунків нас викриє. І навряд чи я

опинився в коміксовому всесвіті, де багатий Татко Ворбакс

піклується про сиріток, просто маючи добре серце. Тому або

поясніть, заради чого йдете на ризик і нас тут приймаєте, або ми

повертаємося на корабель та вчимося заробляти піратством.

— Нас знатимуть як грозу марсіянських торгівців! — прохрипів

Еймос у нього за спиною. Жарт йому сподобався.

Фред підняв руки і поглянув на Голдена жорстким поглядом —

у якому, втім, читалися здивування та повага.

— Даю слово честі, жодних підлих думок. Ви маєте пістолети, і служба безпеки станції не перешкоджатиме вам носити зброю

там, де ви забажаєте. Уже цей факт має переконати, що я не

планую проти вас нічого лихого. Але дозвольте спершу вас

поселити, а тоді ми все дуже докладно обговоримо. Гаразд?

Голден не зрушив з місця. Ще одна компанія робітників

поверталася зі зміни, зацікавлено поглядаючи на них. Хтось

подав голос:

— Гей, Фреде, все норм?

Фред кивнув робітникам і нетерпляче махнув рукою до

Голдена:

— Давайте принаймні не стовбичити в коридорі.

— Ми не розпакуємо речі, поки не отримаємо відповіді, —

наполягав Голден.

— Згода. Ми вже майже прийшли, — сказав Фред і повів їх

трохи швидше.

Вони зупинилися перед невеличким відгалуженням коридору, в якому ховалися двоє дверей. Провівши над замком одних

карткою, Фред завів усіх чотирьох у велике житлове приміщення

із просторою вітальнею та безліччю місць для сидіння.

— Ванна кімната за лівими дверима. Спальня — за правими.

А он там невелика кухонна зона, — показував Фред.

Голден опустився на велике крісло з брунатної ерзац-шкіри

і налаштував собі спинку, щоб сидіти було комфортніше.

У бильці — заглиблення, в якому лежав пульт дистанційного

керування. Напевно, ним можна увімкнути приголомшливих

розмірів екран, що займав більшу частину протилежної стіни.

Наомі та Еймос влаштувалися на дивані, обшитому тим самим

матеріалом, що й Голденове крісло, а тим часом Алекс зайняв

невелику канапку приємно контрастного кремового кольору.

— Усім зручно? — запитав Фред, висуваючи собі стільця з-під

шестимісного обіднього столу та сідаючи навпроти Голдена.

— Непогано, — напружено відповів Голден. — Але я сумую за

чудовою кавоваркою в себе на кораблі.

— Гадаю, хабаря вам не запропонуєш. Але все-таки, житло вас

влаштовує? За сусідніми дверима такі самі покої, тільки з двома

спальнями. Я не мав певності щодо вашого, гм, розташування на

ніч... — Фред збентежено замовк.

— Нічо, шеф, зі мною можеш ночувати, — Еймос підморгнув

у бік Наомі.

Наомі ледь помітно всміхнулася, а тоді сказала:

— Усе добре, Фреде, ми раді,