Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

– То він не піддався на твої чари? 

Красиве обличчя Нергала хмурилося немов грозова хмара, а в зелених очах спалахувало полум'я, здатне знищити не один світ.

– Ні! – Луона знизала витонченими плечима, – він навіть не дивиться на мене. Я попереджала, що ця затія ні до чого не приведе. Тешеб  ніколи не був романтичним, а тим більш сентиментальним. Якби він хотів усе повернути, то розшукав мене набагато раніше. А так... Він одержимий, зачарований своєю  малою відьмою! Здається, місячні чари засліпили його ще більше, ніж її.

Голос дівчини  тремтів від гризоти  і ревнощів.

–  А, може, ти погано старалася? –  поцікавився Нергал.

–  Я йому не потрібна...

– Але ти його кохаєш? 

– Я завжди його любила! – відповіла Луона і до крові прикусила губи, від чого вони стали ще  більш червоними і припухлими.

–  І жадаеш  повернути?

– Навіщо ти катуєш мене цими запитаннями? –  з образою запитала вона.

– Я тільки намагаюся зрозуміти на що ти готова, щоб повернути мого сина! – усміхнувся Нергал.

– На багато що.  Але Тешеб має повернувся з власної волі, а не з примусу. Інакше добром це не закінчиться! Має спалахнути нове полум'я, ще більш гаряче, ніж палало між нами раніше. 

– Ти й сама прекрасно знаєш, примусити Тешеба до чогось – неможливо.

– То що ж ти пропонуєш?

Луона і Нергал зустрічалися далеко від Ганзіра, у безлюдному світі, на краю бездонної прірви.

Нергал не хотів, щоб Шассурум дізналася про те, що він зважився діяти за її спиною, хоч і обіцяв їй не робити цього.

Вона розповіла йому, як зняла чари з Гайї і запропонувала залишити сина в спокої. Нехай тепер вони самі розбираються, як їм чинити.

Але колишній владика світового зла не хотів, щоб Тешеб обрав собі відьму земної межі, навіть із такої могутньої і впливової родини.

– Я пропоную позбутися дівчини.

–  Позбутися? – Луона здивовано підняла брови, – Яким чином?

Нергал стурбовано зазирнув у безодню, на краю якої вони стояли.  Далеко внизу клубочився чорний туман. І час від часу з нього піднімалися сфери, наповнені вогнем або водою.

– Безодня не приховає відьму  від очей Тешеба.  Він розшукає її в будь-якому зі світів, –  вгадавши його думки, промовила Луона.

– Якщо побажає шукати...

– То який план?  

–  Поки що не знаю. Спершу я б хотів сам із нею зустрітися, – Нергал, захоплений несподіваною думкою, задумливо потер підборіддя.

–  Підеш на свято?

– Чому б і ні?

– Навряд чи Тешеб тебе до неї підпустить, – із сумнівом хмикнула Луона.

– Отже, треба діяти більш тонко. Неті приведе її до мене.

– Неті? Підставляєш рогату голову вірного стража під зашморг? Якщо Тешеб дізнається...

– Нічого він йому не зробить. І тобі теж. 

– І все ж  таки я побоююся його  гніву, – почала було Луона, але Нергал перебив її. 

– Тобі більше слід побоюватися мене, а не Тешеба, – різко заговорив він, – Тешеб успадковує мою владу і мій характер, але в нього ніколи не буде мого досвіду. Він не правив світами і не вершив долі людей...

– Можливо, ти й сам не розумієш, на що здатний твій син, – наважилася припустити Луона. 

–  Можливо! – роздратовано відповів Нергал.

Десь далеко загуркотіло –  гучно, розгонисто.

Нергал штовхнув ногою камінь, що лежав на краю урвища, і тієї ж миті поверхня, на якій вони стояли, здригнулася і почала розпадатися.  

А слідом за цим затремтіли й інші скелі.

– І коли ти викрадеш дівчисько? – крикнула Луона, заглушаючи страшний гуркіт каміння, що котилося вниз.

– Прямо зараз!

Вони піднялися в повітря і застигли над  гинучім світом.

– А  я що повинна робити?

– Спробуй ще раз спокусити Тешеба. Будь-яким способом. Мені потрібно, щоб він забув про свою відьму. Нехай і на короткий час. Цього достатньо.

– Спробую! – зітхнула Луона, – Але не впевнена...

Нергал не став слухати і звалився вниз разом із каменепадом.

Луона похитала головою і полетіла назад у Ріведу.