Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

– Відповідай! Або йди геть звiдси. Я хочу побути на самоті…

Тешеб  піднявся, жбурнув її на подушки і навалився зверху, готуючись до чергового спалаху люті. 

Останнім часом їхні любовні ігри більше скидалися на запекле протистояння. Це теж збуджувало і додавало  гостроти у стосунки, але все добре в міру.  

Гайя підкорилася без бою, розкинувши руки й ноги, і навмисне  і зробило  таке обличчя, наче її нудило.

–  Чого ти хочеш? – видихнув Тешеб у її гидливо скривлені губи, хоча відповідь на це запитання він і сам знав.

–  Щоб ми залишились  разом. Назавжди!

– Назавжди – це дуже  розпливчасто.  До того ж, хіба ми не разом?

– Але як надовго?

– То вже як вийде!

Він терпіти не міг, коли його заганяли в кут, навіть якщо це була кохана жінка.

–  Тому що не кохаєш мене? – вперто спитала Стася. 

–  Я не казав, що не  кохаю…

–  Але й що  кохаєш –  теж не казав! І ведеш себе так, ніби робиш мені  якусь послугу, за яку я тобі повинна дякувати усе життя. А, між іншим, це ти  забрав мене від  нареченого!

– Нареченого? Ти впевнена?

– Принаймні, Макс не  бреше мені про свої почуття! А ти досі кохаєш ту... цю... як її… – пирхнула Гайя з відразою.

–  Навіщо  тоді  я просив тебе повернутися?

– Звідки мені знати! Може,  вона тебе відшила і ти вирішив їй помститися! – з люттю гукнула дівчина.

У Тешеба терпець урвався.  Рядом з цією навіженою, він  вів себе наче  звичайний чоловік – сварився і  виправдовувався.

Треба було покінчити з таким  безглуздям.   Мабуть, їм   і справді краще розійтись просто зараз. Хоча б на деякий час.

– Ти вільна і можеш чинити так, як вважаєш за потрібне. Тільки скажи  і тебе відвезуть додому, –  відповів Тешеб незворушно.

– І не станеш утримувати? 

–  Не стану.

–  Тоді залиш мене! –  Гайя щосили вперлася руками йому в груди, – або... якщо тобі щось потрібно, то роби це швидко і йди! Я не буду з тобою боротися, мені тебе все одно не здолати! –  промовила з таким відчаєм, що Тешебу й самому стало недобре.

–  Нічого  мені від тебе не потрібно, –  відповів він і піднявся, – Бувай. 

Гайя  нічого не сказала. Відвернувшись,  вона зарилась обличчям у подушку, але, почувши, як грюкнули двері, не витримала і, підхопившись, кинулася, як була, голяка, в коридор слідом за ним.

–  Тешебе! Повернися, будь ласка!

Але він і не озирнувся.

Гайя забігла назад до кімнати, впала на ліжко і затряслася в істеричних риданнях.

Звісно, він повернувся. Постояв трохи біля прочинених дверей, слухаючи її судомні схлипи.  Дівчині все таки вдалося загнати його в глухий кут. Він сам їй це дозволив.

Напевно, якби його життя не було таким довгим, якби він не зазнав усіх мислимих і немислимих задоволень земного світу, він би більш дбайливо  ставився і до її почуттів. Але так чи інакше,  комусь  доведеться поступитися. 

Тешеб увійшов в спальню.

– Ти замучила мене, люба! 

Він ласкаво  почав цілувати  її теплу шию крізь пасма волосся, вдихаючи її  солодкий, пряний запах –  запах, від якого  затуманювався  його розум.

–  Давай почекаємо трохи, – тихо попросила Гайя.

– Гаразд, почекаємо! 

Тешеб дістав із кишені каблучку, яку дівчина жбурнула в кущі, і знову одягнув їй на палець:

– Але нехай вона залишиться в тебе. Це подарунок. Не викидай...

– Не буду, –  пообіцяла вона і запитала: – Свято  ж ще не закінчилося?

–  Ні. То ти  хочеш повернутися?

–  Хочу. Мені потрібно відволіктися, –  дівчина  сіла на ліжку, обхопила долонями   обличчя Тешеба і проникнено зазирнула  йому у вічі, – Але нам так чи інакше потрібно поговорити. Про все. Ти згоден?

– Звісно! –  кивнув Тешеб.

Справді, потрібно вже на щось зважитися.  

Або він відпустить дівчину назавжди, або одружиться з нею за всіма законами Ганзіра. 

Але перед тим, як ухвалити остаточне рішення, слід поговорити з матір'ю.

Тешеб дивився, як Гайя одягається, і відчував таку ніжність, від якої йому робилося боляче. 

Ні, остаточне рішення вже ухвалено.  А в матері потрібно з'ясувати, які наслідки може мати її втручання.