Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 2. Миргород, Микола Васильович Гоголь

глибинне стихійне язичництво, збережене попри усвідомлено прийняте й боронене християнство: «Навіть самим козакам здавалась надмірною його безжальна лють і жорстокість». Козацькій вольниці ближчий за духом той завіт Святого Письма, який вчить «бити бусурман» і «дізнатись, що таке війна», ніж догмат прощення й любові до ближнього. Кривава «тризна», справлена Тарасом за Остапом, його «страшна помста», що стане його загибеллю, говорить про дієвість і вітальність патріархальних уявлень і моделей буття в Україні ще за таких недавніх для сучасників Гоголя часів.

Досліджуючи причини поразки України, Гоголь акцентує невблаганність руху часу, що породжує часто нерозв’язні конфлікти, і в їх осягненні важливо не розгубити досвід духовного протистояння й боротьби. Тож у «Тарасі Бульбі» письменник ритуалізує світ. Перед загибеллю Тарас звертається віщим словом з верхівки «розбитого громом» дуба («двійника Тараса», за І. Мойсеївим) до козаків, що пливуть Дністром (рікою життя, «де багато заводей, річкових густих комишів, мілин, глибоководних місць»). Потім автор переключає оповідь, у межах одного речення, у сучасне йому життя за допомогою своєрідного барокового прийому часової стереоскопії: «блищить дзеркало річки (“життя”. — П.М.), сповнене дзвінкого ячання лебедів (при перекладі втрачається заримоване Гоголем “лебедей” — “людей”. — П.М.) і гордий гоголь (Гоголь. — П.М.) швидко несеться ним, і багато куликів, червонозобих курухтанів і всяких інших птахів у очеретах і на прибережжях».

Птахи — носії душі предків, їм приписували пророчий дар (Я. Головацький). Межі часу розмиті. В одній картині й душі померлих давно, й нещодавно загиблих у боях, і живі козаки як нащадки і спадкоємці звитяжних традицій: «Козаки пливли на вузьких дворульних човнах, дружно гребли веслами, обережно оминали мілини, сполохуючи злітаючих птахів, і говорили про свого отамана».

Гоголевим козакам настановою у житті слугують слова Спасителя з Євангелії від Іоанна: «Немає більшої за ту любов, коли хто віддасть життя за друзів своїх» (15:13), що лежать в основі їхнього братства.

Представлений у першій редакції як «людина, дуже охоча до набігів і бунтів», що відповідало семантиці імені (від грецького «бентежу», «турбую»), Тарас Бульба другої редакції «вважав себе законним оборонцем православ’я», який має виняткове право говорити, «що то є таке наше товариство»: «Бували й в інших землях товариші, але таких, як у Руській землі, не було таких товаришів». Гоголь по-різному називає край, де відбувається дія повісті. Це «Украйна» у змалюванні світлиці Тарасової хати і при цьому «Южная первобытная Россия», «полишена своїми князями», коли й «завелось козацтво» (гл. І); «ксендзы ездят теперь по всей Украйне в таратайках», «вот какие дела водятся на Украйне», і через кілька рядків — заклик не допустити таких страждань «на Русской земле» від проклятих недовірків (гл. IV); в роздумах Андрія про вітчизну називається «Украйна»: «Кто сказал, что моя отчизна Украйна?» (гл. VI); помираючи, Шило, Гуска, Бовдюг та інші козаки славлять «Русскую землю» (гл. IX), але Тараса, «хоч і неживого», Товкач клянеться довезти «до Украйны» (гл. X); він з’явиться разом з козацьким військом «на границах Украйны», щоб вести в «Русской земле» «війну, підняту за віру» (гл. XII). Помираючи у вогні, Тарас віщує часи, коли дізнаються, «что такое православная русская вера»; коли підніметься «на Русской земле свой царь», але «не знайдуться на світі такі вогні й муки, й сила така», котра пересилила б «русскую силу!» (гл. XII). Два топонімічних концепти, зрештою, злились в уславленні Тарасом «лучших русских витязей на Украйне».

Представлений інтердискурс, що, відповідно до дихотомії «Україна-Росія», розуміється як «початок іншості, <…> як дискурсивний ґрунт, з якого зростає будь-яке висловлювання» (Пьеге-Гро Н. Введение в теорию интертекстуальности: Пер. с фр. — М., 2008. — С. 71), дає підстави говорити, що Гоголь не розмежовував у сучасному смислі ці не просто географічні поняття, а в першу чергу духовно семіотичні категорії. У його світі вони утримують ідею давньої спільності походження народів, за їхньої виразної відмінності, і сучасну єдність віри, при цьому акцентуючи ті риси буття, ментальності, поведінки, власне ідентичності козацтва, що були питомо українськими. За всієї поліфонічності повістувального слова «Тараса Бульби» у ньому відчутно увиразнені авторові рефлексії про вітчизну, про подароване Провидінням прокляття «двох душ», і з цього діалогу різних голосів, межі між якими текстуально не визначені й не розрізнені, народжується безкінечний і невичерпний інтерпретаційний потенціал повісті Миколи Гоголя.

Сучасний перекладач повісті Гоголя має лише два адеквати слова «русский» — це «російський» та чітко позначений історизмом «руський», що, зрозуміло, не є еквівалентом до слова «русский». Останнє в російській мові тяжіє до своєрідної ідеологізації та історичної експансії, претендуючи на універсальність. Чітка локалізація подій повісті в Україні спонукає сучасних перекладачів модернізувати первісний текст, що викликає нові хвилі дискусій, вкотре актуалізуючи закладений Гоголем у «Тарасі Бульбі» смисл (див. зокрема: Михед П.В. Приватизация Гоголя? (Возвращаясь к «русско-украинскому» вопросу) // Вопросы литературы. — 2003. — Май-июнь. — С. 94‒112).

Вражаюча пластичність екфразису Гоголя надихнула Тараса Шевченка, який став першим ілюстратором повісті, створивши сепію «Зустріч Тараса Бульби із синами» (1842).

Українські переклади і видання

Тарас Бульба: Повесть из запорожской старины, сочинение Н. Гоголя / Пер. П.Д.Ф. Г-им [Головацьким В.Д.]. — Львів: Черенками Институту Ставропигіянського, 1850. — 172 с.

Тарас Бульба. Виклад Гоголів / Пер. М. Лободи. — К.: Друк. Фрица, 1874. — 172, IV с.

Тарас Бульба. Виклад Гоголів / Пер. з 3-го вид. М.Л[ободи]. — Другим заходом. — X.: Печ. Окр. штаба, 1883. — 234 с.

Тарас Бульба / Пер. і післямова В. Щурат. — Львів: Накладом М. Яцкова і с-ки. — Золочів, 1901. — 204, XVIII с. — (Народна б-ка; № 4‒6).

Тарас Бульба: Оповідання з козацького життя. — Коломия: Накладом Трильовського, 1908. — 16 с.

Тарас Бульба: Повість / Пер. Ст. Віль. — Коломия: Галицька накладня Я. Оренштейна, 1909. — 208 с.: іл. — (Заг. б-ка, № 63‒64).

Тарас Бульба: Повість із запорожской старины / Сочинение… На Галицко-рус. язык пер. П.Д.Ф. Г-им [Головацьким В.Д.] — Коломия: Черенками і накладом М. Білоуса, 1910. — 18 с. + 1 мал.

Тарас Бульба: Повість М. Гоголя / Пер. М. Уманця. — Одеса: Сніп, 1910. — 146 с.

Тарас Бульба: Повість / Пер. М. Садовського. — К.: Изд. 1-й Артели.