Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

підземних порожнинах, у тунелях, аж до Анґ'єнських пагорбів!.. крипти під криптами! й інші підземелля аж до Бельфорського лева! гіпс!.. крейда… глибочіні, яким по три… по чотири тисячоліття!.. удари бомб у тридцять, сорок тонн!.. уявляєте, як усе вальсує під ногами! як хилитаються будинки! гойдаються… як іде брижами хідник! Гоп! усе стає на місце!.. завмирає… розколоте, похилене, криве, задумане… і тарабрррум! новий удар, і все знову хибається! ураган! оркестр! інші будинки врозтіч, крутяться… зависають!.. і з нами може трапитися!.. інша річ будинки, котрі ковзають… розтягаються!.. видовжуються… вивищуються… рахат-лукум!.. злітають і перемішуються в небі з кожним брррумом! гай-гай! загортаються, смикаються, розгортаються! вакханалія вище небес!.. якби ви побачили, то сказали б: десь над Венсенном… і далі небо палає… південніше… якраз над Шуазі… Атісом… ага, і над Корбеєм!.. Упізнаю церкву, вони скидають трохи на Корбей!.. о, «фортеці»… а ППО знай собі шмаляє!.. феєрверк! міріади куль-світлячків… зиґзаґи! серпантин! конфеті! іскри… а які комети, з якими шлейфами! білі-білі, сліпучіші від бенгальських зблисків! схрещуються у спалахах… від «Редуту» в Левалуа… не менш як двадцять батарей! Світне мереживо в безодні неба!.. і видовжені, розтягнуті будинки, рахат-лукум!.. якась хибна балістика, таке розвіювання кварталів, піднесення будинків поривами повітря, але ж і Потоп не кожен день! ні! а нас як водить і кидає сторчака! отак! баххх! траххх!… від стіни до столу!.. Нормансу на коліна! до дверей! струс і знову струс! ми натикаємося! якась дивна балістика насправді! і несамовитість кимвалів! Небо об Землю! таке хоч раз побачити! почути! це не про тих засранців, що зліпилися попід буфетом, які і так усе забудуть! А Норманс, хропливий бегемот, від кожного удару хилиться, гарчить… хррр!.. все, на що здатен! от і все… хоча ні! він мацає… свою своячку мацає й хропе… його хитає, та зі стільця не рухає, бо заважкий! буфет утримує, на щастя… пів буфета… і своячку Гортензію…

У нас є вибір, якщо це кінець… отже: катапульта до зірок для всіх, хто тут присутній, гарматний ураган по повній!.. або ж нас висмокче у коридор, утягне в шахту ліфта і вкине у безодню!.. кричу їм… брррум!.. вибухає так, що сам себе не чую… Пірам гавкає!.. я теж!.. «Гав! гав!» вірні собі! відвага — це сміх!.. уміння посміятися! «Гав!»

— Нас засмокче вкупі з усіма речами! ми зникнемо у глибині безодні!

Мушу попередити!.. голосом! своїм гучним голосом!.. зв'язки стомлені від крику! чую себе!.. гавкнути гучніше від гармат? спробуйте! шрапнелей он майже не чути, бо відлуння розтовчене, посічене, перемелене! бомба за бомбою! наче глухо репають дитячі кульки!

Можу охрипнути!

Нас розтовче — і все! мішки сала під столом! нас котитиме від стінки до стінки! або в провалля! під метро! оті з-під столу не дивляться! не знають, що діється… нагорі чи на долині!.. під низом… знадвору!.. нічого!.. очі заплющили, одне одного душать… зліплюються щотісніше… ми ж бо бачимо, нас троє — Лілі, пані Туазель… бачимо, як млин халабудиться, сунеться… дах хилиться… ніби чемно вклоняється… дзвіночком чи не до землі… та потім стає на місце!.. а Жуляка вчепився в поручень… ого, ледве не… ще трохи… ні! ні!.. крила вітряка тасують жаринки… щодужче!.. щодужче!.. щодужче!.. три крила! хвацько крутяться!.. ти ба, будинок Лютрі відлітає… упізнаю його… вирвався одним махом!.. який порив!.. я не помиляюся… це номер 30 на вулиці Бюрка! і навіть ніби заляпаний ліловим!.. синім! червоним!.. полум'ям!.. полум'ям!.. можна впізнати! упізнати по шатру… шатру над мансардами… мов обсерваторія, чи що… давня, на старий лад… професор Монеста… ас по зірках часу моєї молодості!.. може, й вашої теж?.. «Спостереження за небом для всіх»?.. журнал «Сідера»?.. мабуть, це вже майже нічого не нагадує, але все ж, коли по справедливості, то були «високі миті Науки»! каталізатори ентузіазму, якби таких сьогодні, бо тепер все тільки атоми, а планетам лише крихти!.. всесвіт зроблений не тільки з атомів! трясця! біс його бери! цей скандал колись вибухне! Наука хибить? дуже добре! стежте за продовженням! Що ж, атом думає, що це вже все. Утім, у моєму скрутному становищі не варто наживати нових ворогів! атоми чи не атоми! нехай уже як буде! трясця! флюгельгорн! тьху!

Відбудуться астральні репресії, нічого не вдієш!

Спокійно продовжую оповідь… отже, Монеста вмирає… з квартирою ще той клопіт, заваленою телескопами, спектроскопами, секстантами, ртутними ваннами, а ще рукописами, усе в такому безладі, що Монеста не мав де спати… і помер у готелі тут неподалік, на вулиці Гарант… за все береться його учень Лютрі! віник і завзяття! оселяється з дружиною і двома дочками… як вони вмістилися? над приладами, під приладами… хтозна… їсти варили на сходах… спали під телескопами… жили на небі, власне… а тепер ще більш на небі! дочекалися! бачив, як високо ширяло шатро! ще вище! і що? Лютрі може «обсервувати»! щось бачити! усе, що пролетіло крізь розрив у небі…

— Небо репнуло!

Знову моя манія!.. попереджати!

— Біля вікна! хамило! дурень! затисло ногу! замовкніть!

От і вся подяка від цих засранців! повторюю: засранців!.. смердючих… склеєних!.. який сморід!.. один сморід, ще інший сморід, уявіть собі!.. порох… бенгальські спалахи… сірка! дванадцять… двадцять… п'ятдесят! ще й під столом!

— Лютрі полинув!.. Лютрі в повітрі!.. летить над вокзалом Орсе!.. набирає висоти… чотири тисячі метрів! пролітає в розрив… з дружиною, двома дочками!.. бачу їх!.. повідомляю всім!.. бачу їх!.. уже не бачу!

Хіба не попередив усіх по-чесному?

Уже мансард не видно! шатрів уже не видно! усе зникло в Небесах! а ми? усе для Лютрі! усе Лютрі! хмари! хмари! телескопи! Місяць!.. якщо нас не засмокче до підвалу!.. крізь прірву ліфта!

Я перебільшую?

— Дві безодні! дві безодні[171]! гівнюки!

Можу ображати їх отак і гірше, вони з-під столу не виштовхаються навіть за тридцять шість бомб!

Он бачите, що з Лютрі сталося, як усе злетіло! увесь будинок! усе гайнуло до зірок! усе причандалля! вирвало з землі! з усіма секстантами! нехай ринуть! нехай ризикують! так улаштовано світ! сопливий, вирячкуватий, ледачий!

Тепер він обсервує упритул, отой Лютрі! планети, аероліти й таке інше… він пролинув крізь зеніт… і траєкторії! оминув ескадри літаків, повних бомб ревучих і гримких!.. тепер розповідатиме про свій небесний досвід! ми теж, пікратів їм у печінку, крізь усе полетимо! парабола того,