Айрін Ван - Звільни мене опівночі, Айрін Ван

 Тепло чиєїсь долоні, яка накрила мою і наступний чіткий удар допоміг нарешті досягнути бажаного й камінець увійшов в полотно, та разом із цим туди потягнуло й Олесю, яка прийшла мені на допомогу. З жахом я усвідомила, що картина поглинула її наполовину й тепер тільки моя рука на її зап’ясті, яка невпинно зісковзувала тримала її на цій стороні. Я подумки молилась, щоб не втратити її знову, та розуміла, що надовго нас не розлучать, адже я наступна хто відправиться слідом за нею в невідомість. Тепер важко було здогадатись що на нас могло очікувати по той бік.

 Не знаю, чи допоміг камінець, чи щось інше, та Керану зрештою вдалось з допомогою своїх сил відтягнути нас разом з Олесею на безпечну відстань. Тяжіння різко припинилось і ми впали на підлогу, та натомість потягнуло Лейна, який схоже не сподівався на такий поворот подій. Він встиг вхопитись за Даріуса затягуючи його разом із собою. Світло, яке огорнуло картину, поглинуло Лейна й поступово поглинало нажаханого Даріуса, та знову втрутився Ленхарт, котрий встиг вхопити його за руку й різко смикнув на себе. Знаю, що зробив це не з доброти, а з надією, що таким чином їм вдасться позбутись більшого зла в обличчі Лейна й картини. Навіть я розуміла, що Даріус міг цьому зашкодити, адже він завжди підживлював свою в’язницю.

 Сліпучо яскравий спалах освітив кімнату і я міцно стиснула повіки, борючись із дискомфортом в очах. Коли все різко припинилось, я повільно їх розплющила і з жахом усвідомила, що з кімнати зникла не тільки картина з Лейном, а й Даріус з Ленхартом. Я перевела погляд на збентеженого Керана, а після на розгубленого Марака, котрі кинулись до того місця, де щойно трапилась уся ця бісовщина.

— Куди подівся Ленхарт з Даріусом? — єдине, що мені вдалось вимовити, а після я почула розгублений голос Олесі:

—  Цього не може бути! 

 Я звернула увагу на поріз на її руці, котру вона тримала перед собою. З рани досі сочилась кров.

— Що не так? Чому ти не зцілюєшся? — серце нестримно калатало в грудях, поки я чекала на її відповідь.

— Я більше не можу.

 Я не одразу осягнула весь сенс сказаних нею слів і тільки реакція Керана, котрий знесилено присів на підлозі й стиснув руки в кулаки допомогла мені відчути усю серйозність ситуації. Олеся знову стала людиною. А це могло свідчити тільки про одне: Даріуса вже не було серед живих, як власне й Ленхарта.