Марія Власова - Монстр серед монстрів, Марія Власова

- За що він тобі голову знесе? Звідки він узагалі про це дізнається? - насторожено реагую на його несподівану істерику.

- Та як ти не розумієш? Ви зв'язані, я вас зв'язав! Думаєш, чому він кинувся за тобою в охоплене полум'ям поле? Від безмежного кохання з першого погляду? Отямся, монстр не вміє любити! Ти жива виключно тому, що я пошкодував тебе і не закінчив ритуал! Ви тепер пов'язані, і якщо ти відчуваєш - він теж відчує!

Від великої кількості інформації та нервової реакції Маратика захотілося вліпити йому ляпаса, але, на жаль, моя робоча рука не в тому стані, а лівою вийшло б занадто слабо. Але тільки-но я зібралася привести Маратика до тями, двері до кабінету, пошматовані двома ударами довгого меча, розвалилися, утворивши прохід для справжнісінького породження пекла. Шкіра вкрилася мурашками, і панічний стан Маратика перестав здаватися надуманим. Тим часом заступник відскочив від мене, як від зарази, не відводячи погляду від монстра, а подивитися там було на що.

- Оп-па, меч свій знайшов, - ляпнула невлучно, коли монстр увійшов у кімнату, в якій відразу стало якось дуже тісно.

Клинок ковзнув по підлозі, розрізаючи дорогий килим, немов масло, і залишаючи глибокі борозни на кам'яній підлозі.

- Му Ре, - прогримів Артал Безстрашний, як ніколи відповідний своєму імені.

Це ж він не до мене звертається, так? Судячи з його тону, зараз тут будуть ріки крові. Притискаю закривавлену долоню до грудей, безбожно забруднюючи дорогу сукню, і помічаю, як сильно стискає монстр руків'я і від його долоні вістрям меча стікає кров на килим.

Почуваюся як у тому анекдоті про дружину і коханця, яких застав чоловік у самий розпал веселощів. Ось тільки чомусь я не впевнена у своєму амплуа, у мене роль невірної дружини, чи коханки? Пора робити ноги, а сіренькі нехай самі між собою розбираються зі своїми ролями.

- Що тут відбувається? - рявкнув монстр так, що я мимоволі затремтіла всім тілом.

- Головнокомандувач, я можу все пояснити, - почав було виправдовуватися сіренький набагато сміливіше, ніж очікувалося від нього після недавньої істерики.

А чи була взагалі істерика, чи як із картами, це було навмисне скидання брехливої інформації? Усі ці шпигунські ігри з подвійним і навіть потрійним дном уже в печінках сидять. Здається, що всі, хто мене оточують, мають якийсь таємний план і щось приховують. Як узагалі так жити можна?

- Я віддав тобі наказ, - зі сталевими нотками в голосі перебив свого підлеглого головнокомандувач. - Чому вона тут?

Якби я знала, чому я тут? На жаль, це один Маратик знає, і поки розкривати свої карти він не має наміру. Пауза після цього запитання дещо затягнулася, дедалі більше посилюючи тремтіння в колінах під поглядом монстра.

- Ну, я це, піду, - опустила погляд у підлогу, як Айгуль раніше, і спробувала протиснутися до виходу, бурмочучи дурниці. - Мені терміново в камеру треба, щурів і клопів годувати.

Ледве стоячи на ногах, незграбно просуваюся повз монстра, дивлячись виключно собі під ноги. Тільки б не посковзнутися в цих чортових капцях! Ось уже до кінчика меча дійшла, з якого краплі крові стікають просто на розкішний килим. Кров струмує і по руків'я, прямо з покритої шрамами руки. Він поранений? Від подиву аж зупиняюся, без жодного сумніву, на правій долоні монстра кровоточить рана, прямо як у мене. Головнокомандувач, помітивши мій погляд, стискає руків'я меча сильніше, і кривавий струмочок, що біжить по лезу, стає ширшим. На мить мені здалося, що я відчуваю біль від цього руху, поки не зрозуміла, що сама стиснула руку в кулак. Навіщо я це зробила?

"Ви зв'язані, я вас зв'язав! Думаєш, чому він кинувся за тобою охоплене полум'ям поле? Від безмежної любові з першого погляду? Отямся, монстр не вміє любити! Ти жива виключно тому, що я пошкодував тебе і не закінчив ритуал! Ви тепер пов'язані, і якщо ти відчуваєш - він теж відчуває!" - гуркочуть у голові слова Маратика раз по раз, змушуючи підняти на монстра очі.

Заступник сказав, що не закінчив ритуал, пошкодував мене. Що це означає? Його не було там, коли я зірвала з монстра сережку і встромила її йому в шию. Його не було там, коли монстр уперше сказав, що тепер не може вбити мене, бо я його дружина. Тоді про який ритуал ідеться?

- Му Ре? - вирвав із роздумів оклик монстра.

Інтонація цих слів привела до тями, бо це не було схоже на зловісну погрозу, радше на занепокоєння. Зустрілася поглядом із ним і знову побачила в понівеченому тирані переляканого хлопчиська. Поспішно опускаю очі в підлогу, пригнічуючи в собі те почуття, яке не повинна відчувати до жодного завойовника. Почуття, з яким він заборонив мені дивитися на нього. Погляд чіпляється за руку з мечем, у грудях щось неприємно стискається.

Зосередься, Любаво! Схилила голову в низькому, майже послужливому поклоні, наче ще одна його служниця і негайно попрямувала до виходу. Дійти до порога мені не дали, меч тихо впав на килим, а мою поранену руку схопили за зап'ястя і потягнули вгору. Він розтиснув мою долоню, грубо, завдаючи болю, так що я скрикнула.

- Маратсі! - заревів головнокомандувач на свого підлеглого, розглянувши мою долоню. - Навіщо ти це зробив?

Що він там такого побачив? Добре хоч, як і раніше, розумію, що він говорить, бо волав монстр своєю мовою. Від болю навіть сльози на очах виступили, але найгірше те, що він не відпускає мою руку, не даючи жодного шансу втекти. Його закривавлена долоня з'їхала з зап'ястя на долоню і стиснула її, мимоволі схрестивши наші пальці. Першої миті від таких рукостискань захотілося кричати, але потім біль пішов, залишивши після себе неприємне відчуття. Затиснув так, що не можу повернутися й подивитися на Маратика. Наче спеціально не дозволяє дивитися на нього. Знову ревнощі, чи я фантазую?