Джон Гришем - Бар «Когут»

й переїхати на Кариби. Він закриває свою юридичну фірму і наступні кілька років буде керувати, лежачи біля басейну з видом на океан, гедж-фондом «Йорк і Орандж Трейдерс». Він пред’явив свій несправжній паспорт, свій договір на нову квартиру, яку більше ніколи не побачить і радше слізливого рекомендаційного листа від операціоністки «Сітібанку» в Брукліні. Пан Річард зажадав десять тисяч доларів для належного відкриття рахунку, але в Тодда таких грошей не було. Він пояснив на юридичному жаргоні, який пан Річард насилу розумів, що за один-два тижня надійдуть великі гроші, а зараз усе, що він може надати, це дві тисячі доларів готівкою. І якщо цього недостатньо, він просто перейде вулицю і зайде в якийсь інший із щонайменше сотні банків, із яким можна вести діло. Цілу годину Тодд усміхався, вмовляв і обманював, і зрештою рахунок було відкрито.

Він вийшов із банку й знайшов безлюдне вуличне кафе, де текстовим повідомленням доніс до компаньйонів чарівну новину: тепер у них своє діло на Барбадосі.

Тимчасом Марк насідав на Дженні Вальдес і «Коен-Катлер». Угоду із «Свіфтбанком» давно підтвердили на всіх рівнях, то де мої кляті гроші? Вона не певна, але такі справи потребують часу, пояснила вона, а втім, вони вже очікують на переказ коштів. До понеділка їх точно не буде. Марк блукав бруклінськими вулицями під похмурим, затягнутим хмарами небом і намагався не думати про компаньйона, який зараз ніжився під сонцем і занапащав печінку. Але, як на зло, Тодд надсилав йому одну за одною світлини з жагучими красунями в міні-бікіні.

У ВІВТОРОК НАПРИКІНЦІ ДНЯ, двоє агентів ФБР увійшли до контори «Коен-Катлер» у діловому центрі Маямі й швидко пройшли до кабінету Єна Мейвезера, управляючого компаньйона фірми. Здебільшого говорив спецагент Війн, і зустріч була напруженою від самого початку. Федерали жадали розкриття конфіденційної інформації, яку не можна поширювати.

— Скільки фірм передали вам своїх клієнтів для колективного позову? — спитав Війн.

— Кількадесят. І це все, що я можу вам сказати, — доволі різко відповів Мейвезер.

— Ми вимагаємо надати нам список цих фірм.

— Гаразд. Покажіть мені судовий ордер, і ми виконаємо вашу вимогу. Ви запитуєте про конфіденційну інформацію, добродії, і, за відсутності розпорядження суду, ми не маємо права її надавати.

— Розумієте, ми підозрюємо, що до вашого позову влізли шахраї.

— Мене б це не здивувало. Як вам відомо, шахрайство в таких масових позовах звичайна річ. Ми бачили таке й раніше і завжди докладаємо багато зусиль, аби цьому запобігти. Проте ми маємо справу з понад двомастами тисячами особистих позовів і десятками юридичних фірм. Ми не можемо перевірити геть усіх.

— Коли ви почнете виплачувати гроші?

— Наразі наш відділ виплат працює цілодобово. Перший транш від «Свіфтбанку» ми отримали сьогодні. Розподіляти кошти ми почнемо завтра вранці. І, як ви розумієте, оскільки йдеться про великі суми грошей, наші телефони буквально розриваються. Нам доручено судом розподілити кошти якнайшвидше.

— Ви можете відкласти цей процес на один-два дні? — спитав Війн.

— Ні, — роздратовано відповів Мейвезер. — Ми виконуємо розпорядження суду про якнайшвидший розподіл коштів. Наскільки я розумію, добродії, ФБР наразі тільки на першій стадії розслідування, тож ви, далебі, просто закидаєте вудку в надії щось підчепити. Покажіть мені розпорядження суду, і ця фірма буде діяти згідно із ним.

Ніколи не ставайте поміж адвокатом, який веде колективний позов про відшкодування збитків, і грошима, які він отримав від укладеної угоди за цим позовом. У ФБР знали, що фірмі «Коен-Катлер» відшматується від цієї угоди близько вісімдесяти мільйонів доларів.

— Гаразд, — сказав Війн, піднявшись. — Ми повернемося з розпорядженням суду.

І вони з напарником мовчки вийшли з кабінету.

42

У СЕРЕДУ, О ДЕВ’ЯТІЙ РАНКУ, Марк отримав електронного листа з «Коен-Катлер», у якому повідомлялося, що понад чотири мільйони доларів перераховано їхнім відділом платежів на рахунок фірми «Лусеро та Фрейжер, повірені» в «Сіті-банку». Сума складалася з відшкодування у розмірі трьох тисяч вісімсот доларів кожному з тисячі триста одинадцятьох клієнтів мінус вісім відсотків, які «Коен-Катлер» брав за головування у веденні колективного позову. Тож у підсумку вийшло чотири мільйони п’ятсот вісімдесят три тисячі двісті п’ятдесят шість доларів.

Марк притьмом побіг до «Сітібанку» і чекав на гроші в кабінеті своєї улюбленої операціоністки. Він промучився цілу годину, а точніше, п’ятдесят шість хвилин, не в змозі всидіти на місці, швендяючи кабінетом, поводячись так, наче то була не якась рядова справа. Операціоністку дратувала ця ситуація, але вона вже стільки часу провела разом з Марком, що він став їй подобатись і вона почала переживати за молодого адвоката. Поки тяглися хвилини, Марк попрохав її підготувати шість підтверджених чеків. Три для позикових консультантів на погашення боргів Тодда Лусеро, Золи Маал і Марка Фрейжера на загальну суму шістсот п’ятдесят дві тисячі доларів. Четвертий чек панові Джозефу Таннеру, батькові Горді, на суму двісті сімдесят шість доларів. П’ятий чек, на сто тисяч, матері Марка, і шостий, на таку саму суму, батькам Тодда. Чеки були підготовлені, але не завірені.

Кошти надійшли об одинадцятій нуль одна, і Марк негайно авторизував переведення трьох мільйонів чотирьохсот тисяч доларів на рахунок фірми «Йорк і Орандж Трейдерс» в Другому королівському банку Малих Антильських островів на Барбадосі. Він залишив дещицю на рахунку фірми, забрав шість чеків, палко подякував операціоністці і вийшов на сонячну бруклінську вулицю настільки багатим, що про таке навіть не мріяв. Бадьоро крокуючи, він зателефонував Тоддові й Золі й поділився вражаючою новиною.

Марк зайшов у відділення «ФедЕкс» на Атлантік-авеню і попросив шість конвертів нічної доставки і чотири для внутрішньої авіапошти. На аркуші жовтого паперу він написав записку батькові Горді:

Шановний пане Таннере,

в конверті ви знайдете завірений «Сітібанком» чек на суму 276 тисяч доларів. Це має покрити заборгованість Ґорді за студентською позикою. Щиро Ваш, Марк Фрейжер.

Звісно, це був не чистий розрахунок. Треба буде виплатити податки за подарунок і, можливо, з доходу, але це вже проблеми пана Таннера. Це вже не його, Марка, справа. Він склав удвоє записку, помістив усередину чек і вклав у конверт. Усього було чотири відправлення авіапоштою — одне панові Таннеру в Мартінсбурґ і три податковим консультантам: Моргані Неш із «Нау-Ессист» в Нью-Джерсі, Рексу Ваґнеру із «Служби студентських позик» у Філадельфію і Тільді Карвер із «ЛоунЕйд» в Чеві-Чейз. Уся ця писанина зайняла півгодини часу, протягом якої Марк намагався заспокоїтися і