Каміла Дані - Шлюбна ніч, Каміла Дані

— Ягода Єва Анатоліївна, ви заарештовані за статтею… — що далі він каже, я не чую. Дивлюся, як на мене одягають наручники, й у мене темніє в очах. Немов вбивцю, мене скували залізом і ведуть на загальний огляд. — Вся техніка з дому буде вилучена нашими фахівцями й відправлена ​​на експертизу. Робоче місце теж буде перевірено! — продовжує один із чоловіків. Всі одягнені в цивільний одяг, лисі, а обличчя чимось нагадують канібалів. На пальцях набиті якісь букви, а в очах червоний туман. Вони вбивці, я у цьому впевнена.

— Усе буде добре! — промовляє одними губами Яромир. — Я можу поїхати з дружиною? — вже більш голосно питає Шогіл.

— Ні! — одна гучна відповідь. Мене ловлять за передпліччя і показують, що час йти. Роблю крок і ще раз кидаю погляд на Яромира. Він стоїть зі стиснутими кулаками й, не кліпаючи, дивиться на мене. Повільно прикриваю очі, мовляв, все нормально і я готова до гри. Хоча насправді я не готова. Я тільки зараз зрозуміла всю серйозність ситуації. Це ми граємо, вони — ні!

— Ворушись! — вже у передпокої мою руку стискають з такою силою, що чорні смуги з'являються перед очима. Підкоряюся і прискорюю крок. Виходимо на вулицю, і мене швидко підводять до чорного мікроавтобуса. Сідаю і розумію, що тепер все залежить тільки від Шогола!

Біля мене сідають ще двоє міцних хлопців, і я хочу розчинитися або втиснутися в сидіння. Серце стукає у скронях, завдаючи пекельного болю. Чоловіки з зацікавленістю дивляться на мої ноги. Дідько мене смикнув сьогодні легку сукню одягнути! Стягую руками край сукні як можу й втискаю голову в плечі.

— Шеф написав, що місце зустрічі змінилося! — каже водій, а я забуваю, як дихати! Триндець! Мені тепер точно кінець! Як мене знайдуть, якщо вони змінюють маршрут? Хвиля паніки починає мене душити, стискаючи моє горло все сильніше. Густе тремтіння пробиває тіло, а сльози майже ллються з очей. Вдих, видих! Так, ще є каблучка! Яр мене не залишить! Не залишить ж?!

Перед в'їздом до міста автомобіль звертає і мчить у бік недобудованих осель. Там колись будували будинки для військових, але потім фінансування припинилося, і будівництво теж.

Одним словом, там тільки руїни. Кубло для наркоманів і повій. Хвилин п'ять їзди — і ми зупиняємося недалеко від недобудованої будівлі. Водій виходить, а два амбали, які сидять біля мене, навіть не рухаються. Тільки зараз починаю відчувати сморід. Від чоловіків пахне порохом і смертю. Двері збоку відчиняються, один з тих, хто сидів біля мене, виходить, не забувши схопити мене за руку.

— Давай, сучка, ворушись! Немає часу з тобою панькатися! — промовляє чоловік. Кидаю на нього погляд повний ненависті й вилізаю з машини. Навпроти стоїть джип і Амерін-старший.

— Привіт, привіт, Ягідко! Так ось ти яка, виявляється! — вимовляє з сарказмом. Чоловік років п'ятдесяти, може трохи старший, з горбатим носом, очима кольору віскі й світлим волоссям дивиться на мене, немов на сміття.

Я не відповідаю. Ми підходимо ближче, і він хапає мене за волосся. Тягне донизу, змушуючи стати мене на коліна. Стикання холодної землі з моєю шкірою приводить мене трохи до тями, і я з огидою дивлюся в очі ворогу.

— Де флешка? — нагинається і питає, обнюхуючи, як пес сучку. У ніс б'є такий же запах смерті, як і від громил, а я забуваю, як дихати. 

Від страху всі слова забула, не можу навіть рота відкрити. У горлі моментально пересохло, і страх починає затуманювати розум. Їх багато, десять-п'ятнадцять, а я одна.

— Вона що німа? — з-за рогу виходить Семенович!

— Ні, вона просто розгубилася, зараз відсмокче всім і швидко прийде до норми! — відповідає Амерін, і всі бандити починають ржати. Сміються, аж захлинаються, немов почули смішний анекдот. А мені хочеться прикрити очі та прокинутися на грудях у Шогола, уткнутися носом у міцні груди й муркотіти, наче кішечка.

— Я думав, це тільки Амерін-молодший вульгарний, а виявляється, і старший невихований! — гримить голос, який я вже впізнаю із заплющеними очима. Грім! Всі бандити машинально хапаються за пістолети й направляють у бік чоловіка. Він стоїть, спершись на автомобіль, припаркований недалеко від нас.

Грім на пістолети навіть не реагує. Стоїть спокійно, курить, немов у барі новини дивиться. Спокійно випускає дим з рота. Капюшон натягнутий, як і раніше, майже до підборіддя, так, що його обличчя розгледіти неможливо.

— Г-г-грім, яким вітром? — починає розпинатися Амерін. Сем потихеньку починає відходити назад і сідає до джипа.

Мої коліна вже затерпли, а тіло огорнуло прохолодне повітря, здається, ось-ось — і з неба впаде дощ, хоча хвилин десять тому ще світило сонечко.

— Він до мене в гості приїхав! — з іншого боку чую голос Яромира, але голову повернути не можу. Мене поки що тримають за волосся. — Руки від неї прибрав, швидко! — як гаркне, Амерін одразу ж відпускає моє волосся і прикладає до моєї голови пістолет.

— Не підходь, інакше в мізках дірку їй зроблю! — хапає мене за лікоть і підіймає на ноги. — Віддайте мені флешку і валіть на хрін зі своєю бабою!

— Яку флешку? Там, де списки, рахунки, чи там, де Гриф трахається з чоловіками?! — запитує Грім, повільно наближаючись до нас. — Ти думав, ми не розшифруємо? Пробач, що засмутили!

Могильна тиша повисає у повітрі. Всі бандити почали переглядатися, і тільки Амерін почав давати відсіч: