Каміла Дані - Шлюбна ніч, Каміла Дані

-13-

​​​​ЄВА

За дві години я пройшла курс молодого бійця. Кім показував мені, як користуватися зброєю, а Яр повторював кожні п'ять хвилин план, за яким я повинна діяти. Тимура ми відправили з дідусем та бабусею до їхнього будинку за містом, де розташовується зоопарк. Синочок був у захваті й полетів на крилах, підхопивши з собою свого нового друга.

— Єво, ти, головне, не забудь: якщо, тебе будуть допитувати — мовчи та вимагай адвоката. Звісно, ми сподіваємося, що до цього не дійде, але всяке може бути.

— Я не розумію, ти ж казав, що немає ордера. Яке вони мають право мене допитувати? — дивлюся нетямущим поглядом на Шогола.

— Б*я, ти як дитина, чесне слово! Це ми знаємо, що ордер не справжній, а вони-то не знають! Відвезуть тебе в якесь старе приміщення, прив'яжуть до стільчика і почнуть допитувати! — злісно вимовляє Яромир. Руки засовує в кишені штанів і починає ходити туди-сюди кімнатою.

— Ти вже зовсім з глузду з'їхав, Шоголе! Так є цей бісів ордер, чи ні? — підриваюся зі стільчика і тичу пальцем чоловікові в груди. Яр дивиться на мене, примруживши очі. Нагинається до мого обличчя й обдаровує таким гнівним поглядом, що я забуваю, як дихати.

— Я тобі три рази пояснював, ти де літала? У хмарах? — штовхає крізь зуби ледь чутно. Фиркаю й обходжу його як меблі. Підходжу до Кіма і хапаю пістолет.

— Кіме, поясни ти, бо цей психований зараз мені голову знесе замість бандитів! — намагаючись перезарядити пістолет, прошу в охоронця. Чую, як Шогіл, скриплячи зубами, йде геть, при цьому зачинивши двері так, що я підскакую від переляку.

— Анатоліївно, ви б легше, він і так місця собі не знаходить, переживає, що доводиться вас під удар ставити, а ви так жорстоко! — усміхаючись одним кутиком губ, говорить Кім.

— Я бачу, що він переживає, тому і нервую його, нехай краще злиться і менше хвилюється. І до того ж, Кіме, давай уже на ти?!
— Я не проти, — тягне руку, щоб закріпити рукостисканням. Вкладаю свою руку в його і несильно стискаю.

— Я бачу тобі, Кілере, рука заважає! — голос Шогола вривається з нізвідки у мене під вухом. Я швидко забираю руку й удаю, що розглядаю зброю. Переводжу погляд на Кіма, і відразу в грудях народжується співчуття. Він весь червоний, на шефа не дивиться, зрозуміло, що йому незручно.

Повертаюся до ревнивця і зазираю в очі. А там — виверження вулкана! Іскри так і сиплються в різні боки, дихає швидко і рвано. А мені хочеться сміятися й відвести його якнайдалі від усіх цих людей і відчути всю його злість у собі. Я впевнена, що в такому напруженому стані він просто секс-машина.

— Вибач, шефе! — кидає Кім. У Шогола починає дзвонити телефон, і він швидко приймає виклик, не зводячи з мене очей.

— Зрозумів! — говорить тільки одне слово і кидає телефон на стільницю. — Все так, як ми думали. Люди Грифа забрали в прокурора ордер, скоро будуть тут! — спокійніше говорить Яр. Кім швидко збирає всі свої причандали.

— Зрозумів, я пішов готуватися! — скоромовкою кидає охоронець і, немов куля, вилітає з кімнати. Ми залишаємося удвох з Яромиром. Дивимося одне одному в очі й, здається, навіть не кліпаємо.

— Єво, — дістає коробочку з кишені, — ти повинна надіти цю каблучку! — наказує. Нічого собі! Фиркаю і хитаю негативно головою. Ти ба, який хитрун!

— Ні. Не хочу!

— Ягідко, це не пропозиція руки та серця. У цій каблучці є вбудований приймач GPS. Це на всяк випадок, я повинен перестрахуватися! Ми в повній готовності, але я тебе прошу, зроби так, як кажу! — відкриває коробку і показує тоненьку каблучку з камінчиком. Просто і гарно! Мені навіть прикро стало, що це не пропозиція.

— Якщо так, звісно, я надіну! — витягую руку перед собою і чекаю, поки пан надягне мені на палець каблучку. Шогіл хмикає і, діставши з коробочки каблучку, надіває на безіменний палець. Підходить ближче і ніжно обіймає, голосно дихає, втягуючи в себе аромат мого волосся. Обіймаю у відповідь і прикриваю очі. Не знаю, чому, але я не боюся. З ним я вже нічого не боюся.

— Ми впораємося! — шепочу в шию і підіймаю голову, щоб подивитися в очі. Кілька миттєвостей — і мене затягує в синє море. Сама повільно тягнуся до його губ і ніжно торкаюся, вклавши у поцілунок всю свою подяку. Шогіл не ворушиться, прикриває очі й розтулює губи, щоб пустити мене всередину. Обвожу язиком контур губ і обхоплюю його обличчя руками. Яр, немов прокинувшись, обіймає мене міцно і сам вже господарює у мене в роті. Руки блукають моїм тілом, немов шукаючи вихід. Я вже починаю танути, але Шогіл зупиняється і перериває поцілунок. Торкається своїм чолом до мого і, важко дихаючи, шепоче мені в губи:

— Час йти, як закінчимо, я тебе покараю за те, що загравала з іншими, а зараз час розпочинати виставу.

— Добре, я готова! — ще раз швидко цілую в губи та повертаюся у бік дверей. Роздивляюся дорогою каблучку і розпливаюся в усмішці. Вона гріє серце і душу. Хоч і не було ще словесної пропозиції, але мені її й не потрібно. Я бачу, з яким трепетом він до мене ставиться, а це краще брязкалець і всього іншого. Щирість, його відвертість і чесність — для мене найкращий подарунок.

Без слів минаємо коридор, тримаючись немов підлітки за руки, заходимо до вітальні, де нас уже чекають гості.

Тільки коли бачу їх, мені стає страшно, до цього я не відчувала страху. Звісно я розуміла, що це небезпечно, але коли побачила цих громил, моє серце завмерло.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍