Юрій Юрійович Городянин-Лісовський - Холодний Яр

— Колиж бо „товариші“ хитрі, як панькові штани... На випадок перервання лінії — бронепотяги, що вартують — пхають поперед себе дві-три порожні плятформи. Як лінія зіпсута — сходить з рейок платформа... Паротяг стримується... А тут — бач — по перше, похило — буде мати розгін... По друге — плятформи не стримаються, а маючи „вільний шлях“ — полетять з насипу, а якщо причеплені — то ще й потягнуть за собою... Ну — ходім, може скоро надійти...

Хмара посилає козаків на певну віддаль від „стрілки“, щоби, як бронепотяг мине те місце, а буде йти повільно — кинули на лінію кілька гранат, роблячи вражіння, що лінія позад нього зірвана. Думаючи, що щасливо перескочив підложену міну — машиніст прискорить хід, щоб відійти від небезпечного місця, а тоді розглянутися.

Петренко пригадує собі „алхемика“ з набутим у будьоновському обозі „кондуктором“ і хоче послати за ним, щоб направду зірвав за бронепотягом якийсь місток. Та... десь, коло будки почувся вже гудок паротяга. Ховаємося до ліса й з биттям серця вглядаємося в залізницю: вдасться чи не вдасться?..

Бронепотяг йшов скорим ходом. Зрештою, була то тільки слава, що панцерник... Звичайний паротяг, обабіч якого було дві залізні плятформи з-під вугля, укріплені мішками з піском і озброєні гарматою та двома кулеметами кожня. Поперед і позаду себе „панцерник“ мав по одній звичайній порожній плятформі. Світла не мав, крім червоних лямпок. З гуркотом минає нас. Спереді, на підвищенні, коло ледви видніючої в темноті гарматньої люфи — темна постать, що попахкуючи цигаркою, понад порожньою плятформою, оглядає лінію. Зауважить — чи не зауважить?.. Хтось невидний — виспівує „яблочко“: „Ех, яблочко, да куда котішся? — попадьош будьоновцам — нє варотішся“!.. Колеса на хвилину змінили тон на звільненій з землі лінії... Одна коротка хвилина і... дикий крик залоги, свист контр-пару, і... темний клубок з гуркотом покотився з кількаметрової гори, раптово зупиняючись на трісках старих сосон. Порснув паром і вогнем паротяг, розлігся по лісах акорд вибухів гарматніх набоїв і... все було скінчене...

Із ліса вибігають темні постаті козаків. Їдемо і ми. Безформений труп бронепотягу увінчаний колесами задньої плятформи — спочивав на розторощених крайніх соснах. Під насипом, непритомно стогнав червоноармієць, що вискочив видно в леті. Замовк проткнутий шаблею чорнолісця. Присвічуючи смолоскипами із намочених в горіючу оливу соснових гиляк — надурно шукали між обламками когось живого чи придатного до ужитку кулемета. Одна гармата перебувала десь увні паротяга, що здеформований лежав догори колесами на розчавленій бронеплятформі — друга, зірвана з ляфета, лежала осторонь з невистріленим набоєм. „Фахівці“ з трудом відчинили замок і зняли його.

На поляні у лісі, де стояли кулеметні тачанки і вози з вибуховим — коротко обговорюєм плян дальшої роботи. Рішено: на перерваній лінії, що по ній ітиме ще потяг із Знам’янки — зробити „гніздо“ перед „переведеною стрілкою“, що відслужила вже свою службу. Оба відтинки оточить холодноярська піхота.

Бочку із смальцем урочисто зсаджують з воза і розбирають смалець у відра, що служили повстанцям за котли для варення кулішу. Хмара бере мене під руку:

— Ходім, осауле, побачиш як „млинок“ робиться...

Як робиться — я вже знав, розпитав старого партизана, що одержавши відро смальцю — витісував з патика „копистку“. Та подивитися було цікаво.

„Гніздо“ давно було мені знане, бо із всіх повстанчо-партизанських „способів“ на залізниці було найбільш поширене і практичне. Витягнувши ломами з вилками „костилі“, що ними рейки прибиті до шпал — розширювали ломами рейки настільки, щоб колеса паротяга всіли між них. Спосіб добрий, бо машиніст ніколи не зауважить небезпеки — лінія ціла. При невеликому розгоні — потріскають хіба тільки пружини в буферах... та... голови у тих що стоятиму близько стін вагонів; при більшому розгоні — повискакують вагони один на одного.

Приходимо на місце. Партизани з відрами розбрелися по відтинку лінії, що не мав похилу і копистками густо намащують рейки смальцем. Змастивши простір, що міг вмістити потяг — відходимо в тінь дерев, де чекала вже холодноярська піхота готова до наступу. Не минуло багато часу і на лінії показалися світла паротягу, за ним довга валка вагонів з освітленими вікнами.

— Пасажир... незадоволено буркнув Хмара, — шкода масти... Ну щож... Перевіримо білети — кілька комісарчиків напевно знайдеться...

Вігнавшись на масні рейки — потяг раптово станув. Паротяг скажено працював, крутячи колесами на одному місці. Виглядало це дійсно „кумедно“, так, що годі було стриматися від усмішки. Машиніст вискочив і нахилився над рейками. Видно був „бувалий“, бо крикнувши помішникові щоб той стримав машину — сам став на освітленому місці і замахав білою хустиною. З вагонів вискочили якісь жінки. Мужчина в білому плащі підійшов до машиніста і порозмовлявши — станув поруч на плямі світла.

Наближаємося оточуючи потяг. Підходимо з Хмарою, Василенком і кількома козаками до паротяга.

— Що за потяг?

Чоловік у білому халаті виступив вперед.

— Санітарний. Везем важко ранених з-під Криму. Я головний лікар і комендант.

— Ви комуніст?

— Ні. Я мобілізований лікар — катеринославець.

Між раненими і персоналом є комуністи?

— Ранені для мене — тільки ранені. Цікавлюся їх станом здоровля — не політичними поглядами. Персонал я набирав сам, переважно з людей, що працювали у лікарнях. Працюють — куска хліба ради — комуністів серед персоналу нема — ручу вам словом чести. Не міг би вам того слова дати — та політичний комісар — комуніст з медичною сестрою і його коханкою в одній особі, — теж комуністка-жидівка, — поїхали наперед бронепотягом. Почули у Знам’янці, що на цім відтинку бувають напади партизанів...

— Ну, добре... Але ліки й перев’язочний матеріял ми у вас заберем. Залишим найнеобхідніше, поки зможете одержати.

Лікар усміхнувся.

— Повірте, що не маю чим перев’язати ґанґренуючих... У Знам’янці в санітарній базі сказали мені, що до Києва і так довезу... А як і здохне кілька в дорозі — то не велика шкода для революції...

Заглядаю в один із вагонів. Стони, важкий сопух... Хмара „потішає“ лікаря, що доведеться стояти, аж надійде із Знам’янки поміч і потягне потяг назад.

В напрямку, де наш 3-й курінь з Петренком і Чорнотою, та частина чорнолісців — робили „гніздо“, — розлігся короткий зляканий гудок, шум і стріли. Покинувши „санітарний“ — ідемо туди. Приходимо вже „по всьому“. Та в сітку тут попала краща риба — потяг ертачека — експедиційної транспортної черезвичайки.

Потяг складався із двох вагонів 1-ої кляси для чекістів, трьох теплушок для червоноармійців і двох „столипінських“ арештанських вагонів