Віктор Суворов - Тінь перемоги

в допомогу Жукову призначають Сєрова. Жуков і Сєров діють пліч о пліч. Добрі молодці Вані Сєрова займали рубежі позаду бойових підрозділів Червоної Армії та підбадьорювали їх кулеметним вогнем у потилицю, піднімаючи стійкість в обороні й наполегливість у контратаках.

Знову Жуков і Сєров зустрілись у кінці війни. Жуков - командувач 1-го Білоруського фронту. Генерал-полковник Сєров - уповноважений НКВС на 1-му Білоруському фронті. Одночасно Сєров все так же залишається заступником товариша Берії. Крім усього, Сєров - радник НКВС СРСР при Міністерстві громадської безпеки Польщі. Він передавав польським товаришам свій безцінний досвід стріляння в потилиці.

На початку 90-х років після звільнення Польщі від комунізму людям почали повертати те, що було в них відібране. Якась літня жінка отримала свій особняк, який у 1944 році був конфіскований визволителями на потреби НКВС. У цьому особняку жив товариш Сєров. Потім там мешкали інші товариші, неабияк все переламали і загадили. Підвали завалили всяким мотлохом. І все це господині довелося розчищати, немов археологу розгрібати уламки і знімати культурні шари. Розгребла вона свій підвал і виявила... маленьку приватну в'язницю з ґратами, замками, важкими сталевими дверима і всім іншим, що для в'язниці годиться. На стінах, як прийнято у всіх в'язницях світу, ув’язнені дряпали написи. Цими написами займалася польська прокуратура, журналісти, історики. З'ясувалася: в'язниця діяла в час, коли в цьому особняку жив визволитель Польщі товариш Сєров. У Польщі в'язниць завжди вистачало. На додаток до всього, що було побудовано в усі попередні часи, гітлерівці за час Другої світової війни звели в Польщі достатню кількість концтаборів. Все це господарство перейшло під контроль НКВС та їх місцевих товаришів. Здавалося б, на всіх має вистачити. Навіщо ще одну зовсім крихітну в'язницю обладнувати? Виявилося, що це була, так би мовити, особиста в'язниця товариша Сєрова. Стомившись на роботі від розстрілів і тортур, він повертався у свій затишний будиночок і тут відпочивав душею і тілом у камері тортур, але вже не у службовій, а у своїй домашній.

Як після того не вірити генетичним теоріям? Син тюремника Ваня Сєров явно успадкував гени батька.

У полководця Сєрова - груди в орденах. Я до орденів небайдужий, жагучий збирач, як орденів, так і відомостей про те, коли, кого, за що і чим нагороджували. У розквіт своєї кар'єри генерал армії Сєров крім Золотої Зірки Героя Радянського Союзу мав шість орденів Леніна, чотири ордени Червоного прапора, орден Суворова I ступеня, два Кутузова I ступеня і польський орден Віртуті Мілітарі IV ступеня. Щоб не розповідати про кожен орден на грудях полководця Сєрова, відзначимо лише межі діапазону. Ми пам'ятаємо, за що отримано перший орден - за розстріл польських офіцерів. Останній свій орден Кутузова I ступеня Сєров отримав 18 грудня 1956 року за те, що топив у крові народну революцію в Угорщині. Всі інші ордени - в рамках цього діапазону.

Сєров легко набирав ордени, але так само легко вони з нього і сипалися. Полководницьким орденом Суворова I ступеня Сєров був нагороджений у 1944 році за виселення народів Кавказу. У 1959 році акція була визнана незаконною, а орден наказали повернути. В 1963 році Хрущов знизив Сєрова у військовому званні з генерала армії до генерал-майора. З чотирьох генеральських зірок залишилася тільки одна. Крім того, Хрущов зняв із Сєрова звання Героя Радянського Союзу й один орден Леніна. В 1995 році указом Президента Польської Республіки Л. Валенси Сєров був позбавлений і польського ордена.

Але цікаво б подивитися, хто і за що дав Сєрову Золоту Зірку Героя Радянського Союзу, яка врешті-решт була визнана виданою незаконно. У верхніх ешелонах НКВС Героєм Радянського Союзу був тільки Сєров. Берія Лаврентій Павлович, не дивлячись на всі свої криваві заслуги, Героєм Радянського Союзу не був.

Звання Героя Радянського Союзу з Золотою Зіркою й орденом Леніна своєму вірному другу Сєрову виклопотав Жуков. Система надання військових звань була досить простою. Нагородний відділ штабу фронту писав список відзначених: Іванов, Петров, Сєров гідні таких-то нагород. Список підписував Командувач фронту і член Військової ради. У нашому випадку - Маршал Радянського Союзу Жуков і генерал-лейтенант Телегін. Список відправляли до Москви. З Москви приходив Указ про надання звань і нагородження орденами. Підписав Жуков подання на 28 панфіловців, і вони стали героями. Підписав на Сєрова - і корки у стелю! Ти мені, я тобі.

Звання Героя Радянського Союзу було надане Сєрову 29 травня 1945 року. Це було несподівано й незрозуміло. Чекіст на вищих керівних постах міг відзначитись у масовому знищенні людей, ніякого іншого героїзму він проявити не міг просто за своєю посадою. Не було на Луб'янці місця для подвигів. Але за масове знищення людей звання Героя Радянського Союзу не отримали ні Ягода, ні Берія, ні «сухотний Вельзевул» Коля Єжов. Негайно у військах, в органах НКВС і СМЕРШ поширилися чутки про те, що «Сєров отримав Героя Радянського Союзу незаслужено, що зроблено це Жуковом, для того, щоб наблизити Сєрова до себе.» Чутки були наполегливими і стійкими. Генерал-лейтенант Вадіс Олександр Анатолійович, який до 27 червня 1945 року займав посаду начальника Управління контррозвідки СМЕРШ Групи радянських окупаційних військ у Німеччині, про ці настрої доповідав у Москву. Генерал-лейтенант жорстоко поплатився за такі доповіді. Жуков і Сєров помстилися йому сповна. Адже генерал Вадіс доповідав тільки те, про що говорили всі.

6.

Борець за комунізм і загальну рівність людей Герой Радянського Союзу генерал-полковник Іван Сєров у Німеччині був заступником Жукова.

Посада Жукова офіційно іменувалася - Головнокомандувач Групи радянських окупаційних військ у Німеччині та Головнокомандувач Радянської адміністрації з управління Радянської зони окупації Німеччини. (Маршали Радянського Союзу. Москва. Улюблена книга. 1996. С. 36)

Посада Сєрова - заступник Головнокомандувача у справах цивільної адміністрації.

Зона радянської окупації Німеччини була розділена не сектори МВС. Сектором МВС у Берліні командував генерал-майор Сіднєв Олексій Матвійович 1907 року народження. У 1947 році він був переведений з Німеччини на посаду міністра державної безпеки Татарської АРСР. У 1948 році заарештований. Протокол допиту від 6 лютого 1948 року проливає світло на те, що діялось у Східній