Віктор Суворов - Тінь перемоги

Анотація Маршал Жуков. Ви знаєте його за книжками і фільмами, за кінохронікою і фотографіями. Його ім'я назавжди вписане в історію XX століття. У новій книжці Віктора Суворова читачі побачать портрет зовсім іншого Жукова.

www.fictionbook.ru

«Виктор Суворов. Тень победы»: Сталкер; Харьков; 2003 - 384 с.

ISBN 966-696-022-2

Віктор Суворов

Тінь перемоги

(Тінь перемоги-1)

Присвячую великій людині на ім'я Лев.

Наші мертві нас не залишать у біді...

Під самий захід своєї історії Радянський Союз залишився без героїв.

З'ясувалося, що вожді Радянського Союзу, - всі без винятку, - це банда кримінальних злочинців і негідників.

Якщо зійти з захмарних кремлівських висот, і придивитися до скромних героїв, на яких повинен був рівнятися народ, то й тут героїзм блідне.

Ось легендарний бій 16 листопада 1941 року біля роз'їзду Дубосєково. З нашого боку - 28 солдатів 4-ї роти 1075-го стрілецького полку 316-ї стрілецької дивізії генерал-майора І. В. Панфілова. Солдати озброєні гвинтівками, гранатами і пляшками із запальною сумішшю. У них - ні танків, ні артилерії. А в німців - 54 танки. Дії німецьких танків підтримують два десятки мінометних та артилерійських батарей.

Перед боєм політрук Дієв вимовив слова, які облетіли всю країну: «Велика Росія, а відступати нікуди, - позаду Москва!» Герої-панфіловці знищили безліч танків, загинули всі до одного, але ворога до Москви не пропустили... Командувач Західного фронту генерал армії Г . К. Жуков порушив клопотання. Указом Президії Верховної Ради СРСР кожному з двадцяти восьми було посмертно надано звання Героя Радянського Союзу...

На цьому подвизі ми всі виховані.

Проте були неясності. Вони виникли ще в 1941 році. 27 листопада 1941 року «Красная Звезда» повідомила, що на чолі 28 героїв стояв політрук Дієв. У тій же газеті 22 січня 1942 року, повідомлялося, що на чолі групи героїв стояв політрук Клочков. Спроби об'єднати двох героїв в одному образі привели до зворотного результату. Герой розмножився. У радянську історіографію він увійшов у чотирьох варіантах: Дієв, Клочков, Клочков-Дієв і Дієв-Клочков.

І якщо всі загинули, то звідки відомі слова героїчного політрука?

Були й інші накладки. Куди більш дивовижні.

Після війни цим епізодом зайнялася військова прокуратура. Спливли подробиці воістину фантастичні. Перш за все: позаду Москва, але відступати все ще було куди. 1075-й стрілецький полк у тому бою був вибитий зі свого рубежу. За це командир і комісар полку були зняті з посад.

Ще момент. Якщо 4-а рота 2-го батальйону полягла повністю, але ворога не пропустила, якщо перед траншеями 2-го батальйону десятками горять німецькі танки, то командир батальйону майор Решетніков був зобов'язаний про це доповісти. Але він чомусь не доповів. Мабуть, горіння німецьких танків не підмітив. Нічого про героїчне звершення не доповідав ні командир 1075-го стрілецького полку полковник І. В. Копров, ні командир 316-ї стрілецької дивізії генерал-майор І. В. Панфілов, ні командувач 16-ї армії генерал-лейтенант К. К. Рокосовський . Досить цікаво, що й німці про цей бій теж нічого не знали. От і виникло питання: якщо ніхто з фронтових командирів не доповідав про подвиг, як же про нього дізналися в Москві?

Про подвиг першою повідомила центральна військова газета «Красная Звезда». Літературний секретар «Красной Звезды» А. Ю. Кривицький описав героїчний бій як очевидець. Але чи був він очевидцем? У військовій прокуратурі його ввічливо запитали: чи був він 16 листопада 1941 року в районі роз'їзду Дубосєково? З'ясувалося: в районі бою зазначений товариш не був. Якби був, то б із цього пекла живим не вийшов. На допиті він визнав, що в листопаді 1941 року з Москви не виїжджав. Про подвиг йому стало відомо зі слів кореспондента В. Коротєєва, який був у військах. Правда, Коротєєв у напрямку переднього краю далі штабу 16-ї армії рухатися не ризикнув. Саме там, на задвірках штабу, бравий військовий кореспондент підхопив слух про скоєний подвиг і, як сорока на хвості, приніс новину в рідну редакцію.

Слідством були виявлені джерела цифр, якими «Красная Звезда» дивувала світ. Подвиг формувався таким чином. Головний редактор газети Д. Ортенберг запитав автора Коротєєва, скільки в героїчній роті було людей? Той відповів: 30-40. Вирішили: їх було 30. Але не могли ж усі бути героями. Не могли. Бувають у нас і негативні приклади. І Верховний головнокомандувач товариш Сталін у наказі № 308 від 18 вересня 1941 року вимагає «залізною рукою приборкувати боягузів і панікерів». Отож так, перед боєм двоє підняли руки і побігли здаватися. Наші їх, зрозуміло, тут же розстріляли. Так би мовити, залізною рукою приборкали. Скільки, відтак, героїв залишилося? Правильно, 28. Потім Ортенберг, подумавши, вирішив, що два зрадники - багато. Тому одного зрадника закреслив. А героїв так і залишилося 28. Скільки ж було німецьких танків? Припустимо, по два німецьких танки на кожного героя... Виходить, танків було 56. Головний редактор, ще подумавши, два танки скинув. Так ближче до правди. З ходом десятиліть число знищених танків зменшили до 18. Тут теж - чиста математика. Просто 54 розділили на три. Якщо б наші славні інженери людських душ і далі так само сміливо ділили і віднімали, то в кінцевому підсумку могли б впритул наблизитися до правди.

Під час слідства випливало таке, про що згадувати незручно. Тому військова прокуратура шуму не піднімала. Авторів можна було б покарати. Можна б і головному редактору дати по шиї. Але подвиг панфіловців уже вписаний в енциклопедії і букварі, вже вирубаний у граніті, вже карбованими літерами вписаний в історію війни, як один з найяскравіших її епізодів. Крім того, в