Стівен Кінг - Кінець зміни

— Дозвольте подивитися, — каже Ходжес і робить крок у бік Фредді, але та теж відступає на крок і схрещує руки — зворушливо, точнісінько як Холлі.

— Ні. Я в ліфчику. Болить дуже.

Холлі виходить наперед, відсунувши Ходжеса.

— Покажіть, будь ласка, де ванна. Можна я подивлюся?

Для Ходжеса вона говорить цілком нормально — спокійно, — але жує свою нікотинову жуйку як скажена.

Фредді бере Холлі за зап’ястя і проводить повз валізи, на мить затримавшись, щоб затягтися. Випускає дим, як сигнали, в міру того, як говорить:

— Обладнання у вільній кімнаті. Праворуч. Ходіть, дивіться. — А потім уже звичайним голосом: — Коли б я стільки речей не зібрала, мене б тут уже не було.

Ходжес сумнівається. Він гадає, що Фредді зомліла б у ліфті.

10

«Голови і шкури» не такі великі, як «мак-будинок» Бабіно на Цукрових Гірках, але, хай їм всячина, майже такі. Вони довгі, низенькі й розляглися на всі боки. За ними, під засніженим схилом, — озеро Чарльз, яке від часу останнього приїзду Брейді замерзло.

Він паркується попереду і поволі йде в західну частину, і дорогі черевики Бабіно ковзають по снігу, який товщає і товщає. Мисливський кемпінг стоїть на відкритому місці, тож тут уже є де послизатися. Мерзнуть ноги. Брейді шкодує, що не взяв із собою чобіт, і знову нагадує собі: про все не подбаєш.

Він бере ключ від генераторного сарайчика з коробки електролічильника, а ключ від хатинки — в сараї. Генератор — новенький «Generac Guardian». Зараз він мовчить, але, мабуть, пізніше розкочегариться. Тут, у цих хащах, електрику вибиває майже в кожну бурю.

Брейді вертається в машину по ноутбук Бабіно. У таборі є вай-фай, і йому потрібен лише комп’ютер, щоб тримати зв’язок зі своїм проектом і бути в курсі всіх його новин. Ну і, звичайно, «заппіт».

Старий добрий «заппіт-нуль».

У хатинці темно й холодно, і спочатку він виконує цілком прозаїчні дії пожильця: вмикає світло, виставляє термостат. Головна кімната велика й оббита сосною, у ній люстра зроблена з полірованої кістки північного оленя — колись вони тут водилися. Посередині зяє місце для вогнища, обкладене диким каменем, — у такому можна смажити хоч носорога. Над головою хрест-навхрест — товсті, закурені за багато років балки. Біля стіни — буфет із вишневого дерева на всю довжину кімнати: у ньому стоїть шеренга з, мабуть, п’ятдесяти пляшок; деякі майже порожні, деякі з цілими печатками. М’які меблі старі, дібрані врізнобій, вони оббиті плюшем: глибокі крісла, гігантський диван, на якому за довгі роки виграно безліч дівок. Тут, крім мисливства й риболовлі, відбувалося чимало позашлюбного траху. Шкура перед вогнищем належала ведмедеві, добутому доктором Елтоном Маршаном: він уже має свою велику операційну на небесах. Голови тварин на стінах та опудала рибин — трофеї майже десятка інших лікарів, давніх і нинішніх. Зокрема, тут є гарний олень із шістнадцятьма плямами, що його Бабіно підстрелив сам, коли ще був собою. Не в сезон, ну й хрін з ним.

Брейді ставить ноут на старовинний письмовий стіл у глибині кімнати і вмикає, ще не знявши пальта. Спочатку перевіряє репітер і радіє, побачивши, що «243 ЗНАЙДЕНО».

Він вважав, що розуміє силу пастки для очей, і бачив, наскільки демо-екран притягує, ще до того, як надав йому додаткової сили, — але такий успіх був вищий над найсміливіші його сподівання. Значно вищий. Від сайту ніяких попереджальних сповіщень чути не було, але все одно він туди навідується: просто подивитися, як там справи. І знову всі його сподівання перевершено. Понад сім тисяч переглядів на цей момент — сім тисяч! — і кількість росте просто на очах.

Він скидає пальто і виконує жвавий танок на ведмежій шкурі. Від цього швидко втомлюється — наступного разу треба буде вселитися в когось років двадцяти-тридцяти, — але він добре зігрівся.

Брейді бере з буфету пульт від телевізора і вмикає величезний плаский екран — один з нечисленних елементів двадцять першого століття в таборі. Супутникова «тарілка» ловить бозна-скільки каналів, якість зображення розкішна, але наразі Брейді цікавить трохи місцевого програмування. Він тисне кнопку «Джерело» на пульті, доки отримує картинку з дороги, яка веде із зовнішнього світу. Він гостей не очікує, у нього попереду два чи три напружені дні — найважливіші, найповніші в житті, — і якщо хтось спробує йому завадити, він має знати заздалегідь.

Зброя у коморі: там грубі соснові стіни обставлені рушницями, обвішані пістолетами на цвяхах. Найкраще там, наскільки відомо Брейді, FN SCAR 17S з руків’ям, як у пістолета. Може давати 650 на хвилину; цю штуку незаконно переробив на автоматичну зброю один проктолог, фанат вогнепалу, — це «роллс-ройс» серед напівавтоматів. Брейді виймає його, а разом із ним — кілька запасних обойм, а також кілька важких коробок з набоями.308S до вінчестера — і ставить біля стіни, коло місця для вогню. Він міркує, чи не запалити вогник: дрова вже готові, — але є ще одна справа. Він іде на сторінку з останніми новинами міста і швидко прогортає в пошуках самогубств. Поки що нікого, але це поправно.

— Операція «заппітайзер»! — шкіриться він і вмикає ігровий пристрій. Зручно всідається в одному з крісел і починає ловити рожевих рибок. Коли він заплющує очі, він іще їх бачить. Принаймні перший час. Потім рибки стають червоними цятками на чорному.

Брейді обирає одну з них і береться до справи.

11

Ходжес і Джером дивляться на цифровий дисплей з написом «244 ЗНАЙДЕНО» — і тут Холлі приводить Фредді до комп’ютерної.

— Із нею все гаразд, — каже вона. — Так не могло бути, але так воно є. У неї на грудях дірка, схожа на…

— Та на те, що я й казала. — Тепер голос у Фредді зміцнів. Очі в неї червоні, але, напевне, від курива. — Він у мене стріляв.

— У неї були міні-прокладки, і я одну туди приліпила, — розповідає Холлі. — Для великого пластиру рана малувата була. — Вона морщить ніс. — Ууу…

— Гівнюк стріляв у мене. — Складається враження, що Фредді досі намагається донести до себе цей факт.

— Який саме гівнюк? — питає Ходжес. — Фелікс Бабіно?

— Так, він. Доктор Z йобнутий. Тільки він насправді — Брейді. І другий теж — Z-Бой.

— Старший? — питає Ходжес. — За Бабіно старший? Кучерявий, сивий? Їздить на розвалюсі з плямами ґрунтівки? Може, у нього куртка липкою стрічкою заклеєна?

— Про машину не знаю, а куртка — так, — каже Фредді. — Оце такий ясочка Z-Бой.

Вона сідає біля свого «Макінтоша», який до того показував фрактальний скрінсейвер, востаннє затягується косяком і