Стівен Кінг - Кінець зміни

гасить його в попільничці, повній недопалків «мальборо». Фредді досі бліда, але до неї вже трохи повертається роздовбайське нахабство, пам’ятне Ходжесові з попередньої зустрічі.

— Доктор Z і вірний його зброєносець Z-Бой, — продовжує Фредді. — Тільки от і один, і другий — вони насправді Брейді. Їбать, матрьошка, — ось вони що таке!

— Міс Лінклаттер! — Холлі хоче про щось спитати.

— Ой, та давай на «ти» і Фредді! Кожна дівка, яка бачила мої так звані цицьки, може говорити зі мною так.

Холлі червоніє, але говорить. Коли вона взяла слід, то говорити не соромиться:

— Брейді Хартсфілд мертвий. Передозування — цієї ночі, можливо, під ранок.

— Елвіс залишив будівлю? — Фредді замислюється, потім хитає головою. — Це було б кльово. Якби це була правда.

Було б також кльово, коли б можна було повірити, що вона божевільна, думає Ходжес.

Джером показує на репітер. Там уже «247 ЗНАЙДЕНО».

— Воно шукає чи завантажує?

— І те, і те. — Фредді машинально тягнеться рукою до імпровізованої пов’язки; Ходжес упізнає свій жест. — Це репітер. Я можу його вимкнути — принаймні, сподіваюся, що можу, — але ви маєте тоді пообіцяти захищати мене від тих, хто стежить за цим будинком. А от із сайтом… не виходить. У мене є і IP-адреса, і пароль, а завалити сервер не можу.

У Ходжеса тисяча запитань, але коли 247 перетворюється на 248, найважливішим є одне:

— Що воно шукає? Що завантажує?

— Спочатку ви маєте пообіцяти, що мене захистите. Що заберете мене в безпечне місце. Захист свідків, чи як воно називається.

— Він може нічого тобі не обіцяти, бо я вже розумію, — пояснює Холлі. Голос у неї зовсім не злий, він якийсь заспокійливий. — Воно шукає «заппіти», Білле. Щойно хтось вмикає такий, репітер його знаходить і змінює демо-екран «Риболовлі».

— Перетворює рожевих рибок на цифри, додає сині спалахи, — каже Джером. І дивиться на Фредді. — Так, усе правильно?

Тепер її рука хапається за фіолетову ґулю на лобі зі слідами засохлої крові. Фредді кривиться від болю, відсмикує руку.

— Так. Із восьмисот «заппітів», які сюди привезли, двісті вісімдесят були дефектними. Або зависали й не завантажувалися, або накривалися відразу, щойно відкриваєш яку-небудь гру. Решта були нормальні. Я мала на всі поставити руткіт. Це дуже багато роботи. Занудної. Як детальки чіпляти на конвеєрі.

— Отже, п’ятсот двадцять були робочі, — уточнює Ходжес.

— Цей чоловік знає віднімання, дайте йому сигару! — Фредді кидає погляд на повідомлення на репітері. — І майже половину вже оброблено. — Вона невесело сміється. — Може, Брейді і з гусьми, але це він вдало втнув, чи не так?

Ходжес каже:

— Вимикайте.

— Звичайно. Щойно пообіцяєте мене захистити.

Джером, який з власного досвіду знайомий зі швидкістю роботи «заппітів» і тим, які думки вони вкладають людині в голову, не збирається стояти і слухати, як Фредді торгуватиметься з Біллом. Він має швейцарський армійський ніж, який висів у нього на поясі ще в Аризоні і який він вкинув у кишеню, щойно взяв свій багаж з літака. Джером розкриває найбільше лезо, скидає репітер з полиці й перерубує всі кабелі, які приєднують його до системи Фредді. Пристрій із не надто гучним звуком падає на підлогу, процесор під столом видає тривожні звуки. Холлі нахиляється, щось тисне, і сигнал затихає.

— Кретине, там вимикач є! — кричить Фредді. — Ти що робиш?!

— Сама знаєш що, — відказує Джером. — Один із цих сучих «заппітів» ледве не вбив мою сестру. — Він робить крок у її бік, Фредді сахається. — А ти хоч розуміла, що робиш?! Ти, блядь, розуміла що-небудь?! Мала б, думаю. Ти хоч і обкурена, а не дурна ж.

Фредді плаче.

— Ні! Чесне слово, не розуміла! Я не хотіла…

Ходжес глибоко вдихає, і від того біль прокидається.

— Фредді, почніть спочатку. І проведіть нас через усю історію.

— І чимшвидше, — додає Холлі.

12

Джеймі Вінтерсу на концерті «Довколишніх» було дев’ять років. Він був на концерті з мамою. Того вечора там було дуже мало хлопчиків-школярів: більшість хлопців цю групу не любили і таврували як дівчачу. А от Джеймі все дівчаче подобалося. У дев’ять він іще точно не знав, чи він ґей (та й не дуже розумів, що це слово означає). Він розумів лише одне: коли він побачив Кема Ноулза — соліста «Довколишніх», — у нього якось дивно залоскотало в животі.

Тепер Джеймі йде шістнадцятий рік, і він точно знає, хто він. Разом із деякими хлопцями зі школи він називає себе дещо по-іншому: Джемма. Батько теж знає, хто його син, і ставиться до нього як до якогось виродка. Ленні Вінтерс — чоловік у квадраті, він володіє успішною будівельною компанією, але сьогодні усі чотири майданчики, якими він керує, не працюють через негоду. Ленні, отже, сидить удома в кабінеті, по вуха в паперах і дивиться в таблиці на екрані.

— Тату!

— Чого тобі? — бурчить Ленні, не підводячи очей. — І чому ти не в школі? Уроки скасували, чи що?

— Тату!

Тепер уже Ленні підводить очі й озирається на хлопчика, якого позаочі називає родинним виродком. І перше, що він бачить, — на обличчі сина помада, рум’яна і тіні. По-друге, він у сукні. Ленні впізнає плаття дружини. На хлопця воно коротке, сягає лише середини стегна.

— Блін, що це таке?!

Джеймі усміхається. Радісно.

— Ось так я хочу, щоб мене поховали!

— Що ти… — Ленні підскакує зі стільця, так що той падає. Отепер він бачить у синових руках пістолет. Мабуть, хлопчисько витяг його з батькової половини шафи в спальні.

— Дивися, тату! — Джеймі й далі всміхається. Наче хоче показати незвичайний фокус. Він підіймає зброю і приставляє до правої скроні. Палець опиняється на гачку. Ніготь на ньому ретельно нафарбований лаком із блискітками.

— Кинь це, сину! Сину!

Джеймі — чи пак Джемма, як він підписав свою коротку передсмертну записку, — тисне на гачок. Пістолет має калібр.357 — і постріл лунає оглушливо. Кров і мізки віялом розлітаються, фарбуючи одвірок. Хлопчик у материній сукні й макіяжі падає вперед, і ліва половина його обличчя рветься, мов повітряна кулька.

Ленні Вінтерс верещить високим тремким голосом. Як дівчинка.

13

Брейді відключається від Джеймі Вінтерса, щойно той приставляє до скроні пістолет, злякавшись — та, власне, вжахнувшись — того, що може статися, якщо він залишиться в цій голові, коли її прошиє куля. Чи просто він вилетить, як насінина, — як тоді в напівзагіпнотизованого тупого прибиральника в палаті 217, чи загине разом з хлопчиком?

На мить він думає, що вийшов запізно і що безупинні високі звуки, які він чує, чують усі, хто