Петро Дмитрович Біленчук - Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

Використання повідомлень засобів масової інформації в розшуковій діяльності. Слідча діяльність є різновидом соціальної діяльності, отже, до неї залучається велика кількість людей. Це свідки, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, експерт, поняті тощо, з якими слідчому необхідно спілкуватись як безпосередньо, так і опосередковано. Одержання слідчим будь-якого виду інформації, навіть за відсутності безпосереднього міжособистісного спілкування, все ж відбувається в умовах спілкування опосередкованого, в умовах комунікації. Тому можна сказати, що слідчий, розслідуючи кримінальну справу, перебуває у певному комунікативному середовищі, а тому його діяльність повинна спиратися на знання комунікативних закономірностей. На сьогодні завдяки здійсненим на основі теорії комунікації науковим дослідженням накопичено достатньо знань і досвіду в цій сфері, які після вивчення та аналізу можна ефективно використовувати в слідчій діяльності і, зокрема, в розшуковій діяльності слідчого.

Розшукова діяльність слідчого — це комплекс процесуальних, слідчих, розшукових (включаючи розшук обвинуваченого) і організаційних заходів, спрямованих на пошук відомих осіб, запідозрених у скоєнні злочину, зниклих обвинувачених, підозрюваних, потерпілих, свідків, трупів та їх частин, а також відомих знарядь злочину та інших об’єктів, місцезнаходження яких невідоме. Основними засобами розшукової діяльності слідчого є такі:

• процесуальні дії;

• слідчі дії;

• розшукові дії;

• розшук обвинуваченого;

• організаційні заходи (в тому числі інформування населення через ЗМІ про прикмети розшукуваної особи).

Вирішуючи завдання розшукового характеру, слідчому досить часто доводиться перебувати в невизначеному інформаційному середовищі, яке характеризується такими ознаками: невизначеністю вихідної слідчої ситуації; невизначеністю процесу розвитку вихідної слідчої ситуації в подальших слідчих діях; непередбаченістю дій осіб, залучених у сферу досудового розслідування; відсутністю традиційних, типових методів вирішення поставлених завдань; невизначеністю дій слідчого. Часто таку ситуацію інформаційної невизначеності не вдається подолати проведенням тільки слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Нерідко ситуацію пасивного очікування отримання корисної інформації щодо об’єкта розшуку, позитивна зміна якої досить часто випадкова, можна замінити на активні дії слідчого з використанням комунікативних зв’язків з населенням, із залученням до цього різних ЗМІ. Адже особа, яка вчинила злочин і розшукується, залишається жити і працювати в соціальному середовищі. Намагаючись уникнути відповідальності за скоєний злочин, вона може змінити місце проживання, роботи, спосіб життя, оточення. Однак вона все одно змушена спілкуватися, контактувати з іншими людьми, відвідувати магазини для купівлі продуктів харчування, звертатися по допомогу (у зв’язку з пораненням, хворобою, для переховування знарядь вчинення злочину і предметів, здобутих злочинним шляхом тощо). Тобто бачити розшукувану особу може будь-хто, не знаючи про скоєння нею злочину. Між цією особою та іншими людьми відбуваються як вербальні, так і візуальні контакти. Тому налагодження двостороннього зв’язку з населенням стає для слідчого таким важливим саме з огляду на необхідність встановити місцезнаходження об’єкта розшуку.

Тактично правильно організована і проведена в розшукових цілях комунікативна акція дасть змогу слідчому одержати нову потрібну інформацію у результаті виявлення:

• осіб, які є свідками або потерпілими від злочину і можуть володіти інформацією про злочин або осіб, що його скоїли;

• осіб, що знають розшукуваного. Вони можуть повідомити інформацію, не пов’язану з фактом скоєння злочину, однак це може допомогти слідчому в формуванні уявлення про психологічний портрет розшукуваного, його зв’язки, професійні навички, що в подальшому буде використано для прогнозування його дій і визначення вірогідних місць перебування;

• осіб, які не знайомі з розшукуваним, яким невідомі обставини скоєння злочину, але вони бачили об’єкти розшуку (людей, предмети тощо) після скоєння злочину. Це можуть бути працівники транспорту, торгівлі, сфери обслуговування, пасажири тощо. Злочинець випадково міг повідомити їм якісь імена, населені пункти, автобіографічні факти. Це дасть змогу слідчому визначити район можливого перебування об’єкта розшуку або шляхи його пересування.

Крім того, на основі інформації, отриманої від цих осіб, слідчий може:

• привести в дію план загороджувальних заходів, перешкоджаючи пересуванню розшукуваного;

• на ґрунті значного соціального резонансу чинити психологічний вплив на особу, що скоїла злочин і переховується, а також на тих, хто всіляко допомагає їй уникнути відповідальності;

• сприяти попередженню злочинів і підвищенню авторитету правоохоронних органів.

Важливим аспектом є багатоканальність поширення розшукової інформації через різні ЗМІ, адже одне і те саме повідомлення буде оголошене з різних джерел. Це пояснюється тим, що одні канали можуть сприяти поширенню інформації серед певної аудиторії, яка не користується іншими каналами (одні люблять читати газети, інші — слухати радіо). Крім того, при цьому можливе максимальне використання характеристик кожного каналу. Наприклад, про номер, марку та ознаки вкраденого автомобіля можна повідомити протягом години після скоєння злочину через радіо, фоторобот підозрюваного у вчиненні злочину можна розмістити в друкованих ЗМІ та на телебаченні.

При повідомленні слідчим через ЗМІ про розшук конкретної особи (або предметів, що їй належать) вона змушена діяти в ускладненій обстановці і в стані підвищеної психологічної тривоги (наприклад, оприлюднивши в ЗМІ фотографію і паспортні дані, слідчий позбавляє цю особу можливості використовувати свої документи). У цей час через ЗМІ можна впливати на прийняття цією особою рішень у потрібному для слідчого напрямку, часто з використанням слідчим різних тактичних прийомів, за допомогою таких дій:

• повідомлення про виявлення слідчим фактів, які розшукуваний намагався всіляко приховати (знищити);

• повідомлення про давання правдивих показань іншим співучасником;

• повідомлення про наявність випадкових очевидців;

• схиляння до відмови від переховування від органів досудового слідства і суду, від приховування розшукуваних предметів і, як наслідок цього, до явки з повинною;

• впливу через родинні, професійні, дружні та інші зв’язки (ефективно щодо неповнолітніх, осіб, які піддаються впливу інших, найменш стійких членів злочинної групи).

Визначаючи зміст повідомлень ЗМІ, які планується оприлюднити, слідчий повинен обов’язково передбачати можливий психічний стан підозрюваного або обвинуваченого. Потрібно враховувати, що розшукуваний перебуває у стані постійної внутрішньої напруги, спричиненої загрозою повного викриття, бажанням отримати інформацію про дії слідчого, про наявність у нього доказів, про поведінку співучасників тощо. У зв’язку з цим у нього виникає підвищений інтерес до сприйняття інформації. Тому перед слідчим постає завдання ефективно використати таку ситуацію, за допомогою маневрування інформацією створити в особи, яка переховується, уявлення про хід розслідування у потрібному напрямі. Привернувши увагу розшукуваної особи до повідомлень ЗМІ про результати розслідування, слідчий розраховує на можливість рефлексивного управління її поведінкою, психічним станом, що дасть змогу встановити її місце перебування і зрештою затримати.

Отримана від громадян інформація потребує ретельної перевірки. Не виключено, що громадянин може помилитися, коли повідомляє, що бачив розшукувану особу (це висуває певні вимоги до розміщення особистих прикмет розшукуваного, його фотографії, фотокомпозиції або малюнка). Потребує детальної перевірки інформація, що надходить з різних джерел і в різний час. При цьому потрібно брати до уваги можливість дезінформації