Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

Розділ 67. Міха знаходить Авіджу.

Коли Зоряна прийшла зі школи, мама, нагодувавши дівчинку, одразу відправила її до кімнати малювати. Руденька підозрювала, що це через батька. Тато лежав у сусідній кімнаті й мама мусила його доглядати. Йому було дуже погано. Він рідко підіймався й майже не спілкувався з донькою. «А що, якщо з ним станеться найгірше?» — промайнула жахлива думка у неї в голові.

Її роздуми були перервані появою Міхи, який підтримував знесиленого, скорченого від болю, Авіджу. А у їхніх ніг крутився стурбований та переляканий Шарик. Обоє виглядали виснаженими, а у Шарика навіть ребра виднілися. Дівчинка від несподіванки підскочила на місці й кинулася до світлого мага та він показав їй жестом, що треба мовчати, щоб не почули її батьки. А далі чаклун тихо промовив: 

— Найбезпечніше буде переміститися до мене додому. Проте, Міха не знає де це. Нам без твоєї допомоги, Зоряно, не обійтися. 

Дівчинка взяла однією рукою руку Міхи, а іншою обережно доторкнулася до плеча Авіджі. Шарик якомога сильніше притулився до її ноги, переживаючи, щоб про нього не забули. 

Вона подумки згадала пахучі півонії, соковитий виноград та зелену травичку у дворі чаклуна. Вони вмить перемістилися туди, опинившись на ґанку біля дому Авіджі. Зоряна відразу накинулася з питаннями до нього й Міхи, як все пройшло і як взагалі так сталося, що світлий чаклун зник так надовго. 

— Почекай, — посміхнувся Авіджа, — дай мені набратися сил і поїсти. 

А трохи пізніше він почав розповідати: 

— Два тижні тому, коли ти приходила сюди, я познайомив тебе з моїми друзями — світлими чаклунами Агеною, Арістеєм і Арефієм. Ми вчотирьох розробляли технології керування кліматом. Та ще одну розробку ми планували зробити вдвох з Арістеєм, бо ж більше ні в кого на це часу не було. Тоді пізніше, коли ти пішла, ми домовилися продовжити дослід в будинку Арістея, біля озера Блед у Словенії. Це було б відмінним місцем для експериментів, де б нам ніхто не заважав. 

Авіджа на мить замовк, а потім, нахмурившись, продовжив: 

— У нас було на думці змінити самих людей. Вплинути, щоб вони стали добрішими, розумнішими. Хотіли викликати в них співчуття до інших істот. Якби цей чудовий задум вдався, то це б заподіяло шкоди й чорним чаклунам. Вони б просто не змогли більше харчуватися людською енергетикою. Та Арістей зрадив мене. Коли я прийшов — десяток темних чаклунів напали на нас з Шариком. Хтось вдарив мене ззаду по голові і я втратив свідомість. Коли прийшов до тями, то вже опинився в підвалі будинку Арістея. Шарик і я майже нічого не їли та не пили понад тиждень. І якби Міха за нами не прийшов, то, мабуть, сталося б найгірше. 

— Але чому він вас зрадив і чого ти не скористався своїми магічними здібностями, щоб втекти? — здивувалася дівчинка.

— Акін спокусив Арістея власним окремим королівством магії, а точніше він пообіцяв йому віддати царство Алоїзи. Тому Арістей і перейшов на бік темних, — дивлячись, як діти переглядаються між собою, він додав. — Я не міг чаклувати в підвалі. Це зачароване місце з захистом у стінах від магії. 

— Але як це? — знову, нічого не розуміючи, здивовано запитала Зоряна. — Як він може віддати Алоїзіаду, якщо вона належить моїй тітці? 

Задумливо потерши пальцем лоба, Авіджа промовив: 

— Між окремими ковенами темних магів ведеться така сама запекла війна й конкуренція, як між темними та світлими чаклунами. Скоріше за все, Акін не вдовольниться лише своїм королівством. Він хоче більше влади, більше могутності. Він хоче забрати королівство в Алоїзи, а її вбити. 

Зоряна відкрила рота, щоб ще щось запитати та видно передумала. Усі замовкли й тільки переглядалися між собою.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍