Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

— Хто ви та куди прямуєте? — прогарчав він грізно.

Пенелопа й Зоряна дуже здивувалися, бо зазвичай леви їх пропускали без перешкод. 

— Ми служимо в Алоїзи та прямуємо до бібліотеки вчитися, — відповіла Пенелопа.

Лев кивнув, а сам непомітно поклав Зоряні якусь річ до кишені.

Схвильовані та перелякані дівчата швидко пробігли повз сову та сіли за найвіддаленіший столик у кімнаті. 

— Як думаєш, чого він до нас причепився? — стурбовано запитала Пенелопа. — Може Алоїза щось запідозрила й нас уже шукають? 

— Ні! — відповіла Зоряна. — Я думаю, що тут інша причина. Якби хтось щось би запідозрив, ми б з тобою тут так просто не сиділи. 

Тут вона відчула тяжкість в зазвичай пустій кишені. Руденька засунула туди руку, щоб перевірити, що там таке. За мить дівчинка витягнула річ, дуже схожу на компас і невелику записку. Дівчата переглянулися, а потім розгорнули записку. Вони не помічали, як уважно та не кліпаючи дивиться на них сова. У записці значилося: «Якщо вам потрібно когось знайти, ви повинні взяти мапу та подумати про цю людину. Цей компас вам допоможе». 

Подруги ще раз здивовано перезирнулися. Пенелопа скочила на ноги й перелякано почала озиратися. В той час як Зоряна міцно затиснула в руці компас й швидко сховала його до кишені. “Ну треба ж, — подумала вона, — все точно як в моєму видінні”. В читальному залі бібліотеки більше нікого крім них не було. Вони поглянули на сову та вона була чимось дуже зайнята й не підводила очей. Хтось з магічного світу їм допомагав і передав цю річ через лева. І цей хтось був у курсі зникнення Авіджі. 

Коли дівчата виходили з бібліотеки леви більше не звертали на них ніякої уваги. Вони навіть голови не повернули в їхню сторону. Пенелопа з Зоряною зробили висновок, що ті спеціально їх затримали, щоб передати компас. 

— Знаєш, — раптово сказала Зоряна, — ми повинні передати ці магічні речі Міхі. Я бачила це в моєму видінні. Хай він спробує за допомогою цих штук знайти Авіджу. 

— Справді? — здивувалась Пенелопа. — Ну треба ж який у тебе прогрес. Тоді віддати треба обов'язково! — й дівчата поспішили до порталу, бо небо на вулиці вже почало сіріти й от-от мало світати. 

А в цей момент, з іншого боку вулиці за ними уважно спостерігав молодий маг Моран — високий блондин з блакитними очима. Одягнений у темно-синю мантію з капюшоном, який майже повністю закривав його обличчя. Він пильно та з підозрою дивився на дівчат. Хлопець вже неодноразово бачив їх тут і йому спокою не давала думка, що щось тут не так і ці молоді чаклунки щось задумали. 

Як тільки вони пройшли через портал, він розвернувся й попрямував до свого замку в кінці вулиці. Цей замок був його гордістю й дістався у спадок від батька. Той був провидцем й неодноразово говорив сину, що «одного дня царство магії Алоїзіада буде знову повернуте світлим чаклунам. І станеться це через одну руду дівчинку».

Увечері Руденька віддала мапу і компас Міхі.

— Удачі, — тихо промовила, коли хлопець вже розчинився в повітрі.