Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

Розділ 66. Куди зник світлий чаклун Авіджа?

Наступного вечора після пригод в замку Алоїзи, Зоряна сиділа у себе в кімнаті й малювала Міху. Вона вже давно повернулася зі школи, тож тепер настав її найулюбленіший час — час малювання. Дівчинка хотіла навчитися якомога точніше передавати вираз обличчя людини, щоб почати заробляти більше від продажу портретів на бульварі Ла-Рамбла. Хоч тато й знайшов роботу в автосервісі, грошей все одно не було достатньо.

Зоряна зітхнула та глянула на годинник. Стрілки показували 23:30. Дівчинка встала з-за столу, сонно потягнулася та пішла на кухню за черговою склянкою води. Батьки вже давно спали й у квартирі було надзвичайно тихо. Жодного звуку не було чутно й навіть муха не пролітала. Коли вона повернулася до своєї кімнати, то ледь не випустила склянку з рук. В кімнаті знаходилися всі її четверо друзів, які з нетерпінням чекали на неї. Міха міряв кімнату кроками вздовж, бо ж не міг всидіти на місці. Пенелопа нервово крутилася на стільці біля письмового столу подруги. Белла і Жан розглядали шпалери навпроти дивану, на якому сиділи. 

— Скільки років цим шпалерам? — задумливо запитала Белла у Зоряни, коли вона зачинила двері.

Вона не звернула на питання уваги й стурбовано прошепотіла: 

— Що сталося і чого ви всі тут? 

— А чого ти не відповідаєш на дзвінки? — роздратовано запитав Міха у відповідь. — Річ у тому, що мені написав Дмитро Іванович, — не дочекавшись відповіді від Зоряни, продовжив він. — Білка принесла йому звістку, що Авіджа вже тиждень не з’являється вдома й що з ним могло щось статися. 

— І Шарик зник також, — перебила його Пенелопа. — Ми всі тобі писали в чаті, але ти не відповідаєш! 

Зоряна розгублено подивилася навколо. Вона згадала своє передбачення. “Чому я не попередила нікого? Це все моя вина”, — промайнула думка. Дівчинка озирнулася. В кімнаті телефона не було:

— Здається я лишила свій смартфон на кухні ще годину тому, коли поставила його заряджатися. Що ж, не можна гаяти час. Нам треба зустрітися з Дмитром Івановичем, — схвильовано сказала вона. 

— Він вже чекає на нас прямо зараз! — швидко проговорив Міха та схопив Зоряну за руку. — До речі, — продовжив він самовдоволено. — Тепер, я вже можу переміщувати крім себе не одну людину, а трьох. А з тобою буде четверо. Дівчинка посміхнулася у відповідь й друзі вмить щезли.

А п’ятьма хвилинами пізніше підлітки й дідусь Дмитро Іванович сиділи навколо столу у дворі, нагадуючи собою славнозвісних лицарів круглого столу. Навкруги було досить темно й лише керосинова лампа освітлювала їхні обличчя. Вони стурбовано обговорювали ситуацію зі зникненням світлого чаклуна Авіджі. 

— Я якраз був …ем…, у дворі, — почав дідусь, — збирався, поремонтувати лавочку біля дому, коли прибігла до мене, білка Авіджі та почала торохтіти щось про зникнення господаря. Я їй кажу — почекай, не таратор. Сядь та розкажи …ем…, все по черзі. Тоді білка мені й повідомила: «Тиждень тому мій господар сповістив нас, що працює над дуже серйозним проєктом. І, що коли він його завершить, то світлі маги знову займуть свої законні місця в магічних королівствах і світ зміниться на краще. Що зникне глобальне потепління, голод та зменшиться кількість смертельних невиліковних хвороб. Що люди будуть щасливіші. Та днем пізніше він повідомив, що йому треба піти на зустріч з кимось біля озера Блед. Що той, з ким він має зустрітися, допоможе йому. І тоді він пішов, прихопивши зі собою Шарика. Проте, ні Авіджа, ні Шарик більше не повернулися й от майже тиждень як їх немає». От таке …ем…, повідала мені білка, — завершив свою розповідь дідусь. 

Зоряна повернулася й уважно, не відводячи погляду, подивилася в очі Міхи, а потім спокійно промовила: 

— Я знаю, що ти не хочеш у це вірити, але найімовірніше за все це Акін. 

Міха мовчав. 

— І ми мусимо визволяти Авіджу, якщо Акін тримає його десь, — додала вона. 

— Міха, тільки ти знаєш цю місцевість й самого Акіна. Подумай, де він може тримати Авіджу та Шарика, — благаючи попросила Пенелопа. 

Діти сиділи похнюпившись та опустивши голови, й іноді переглядалися між собою. На мить настала абсолютна тиша. І тут Міха промовив: 

— Я здогадуюся, де він може тримати Авіджу. В замку Акіна в Акідонії є підвал. Можливо Авіджа з Шариком зараз там. 

— А він випадково не зеленого кольору? — обережно спитала Зоряна

— Так, — здивувався Міха й втупився поглядом в Руденьку. Та вона більше питань не ставила. — Я все з’ясую та зв’яжуся з вами, — сказав хлопець й зник. 

Друзі стурбовано переглянулися. 

— Поговоріть з Міхою. Ви ж близькі друзі. Йому зараз важко, бо Акін замінив йому батька. Підтримайте його, — попросив дідусь, поглянувши на кожного по черзі. 

 

Пригоди в бібліотеці та компас для пошуку Авіджи

Вже третій день не було ніяких хороших звісток від Міхи. Друзі дуже переживали й весь час переписувалися, намагаючись підтримати одне одного. Зоряна з Пенелопою домовилися зустрітися сьогодні вночі, щоб сходити в бібліотеку та пошукати там якусь додаткову інформацію. 

Коли дві дівчинки вже підходили до бібліотеки в Алоїзіаді, на них звернув увагу один з двох левів, які стерегли цю саму бібліотеку. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍