Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

- Еліме, а де знаходиться цей Кролячий пагорб?

- Я тобі не скажу, - на його обличчі написано те саме, що було сказано. Він не здивувався моєму питанню. Усі Нотрили зрозуміли одразу, що я не знаю цього місця, тому усе ще тут. Не знають вони одного: я не піду на такий безглуздий обмін. Не зможу завдати того болю Калеану, який бачила у дзеркалі страху. Якщо загину я – загинемо ми обоє.

Опустила голову, копаюсь у телефоні, але й цього мені зробити не дали. Елім вихопив телефон магією, поставив у стіл і закрив його на ключ. Все це брат зробив без слів. Він розуміє мене з напівпогляду, як старший. Я підібгала губу від образи, але в душі зраділа, що в мене є і такий захисник. Я завжди мріяла мати старшого брата, який міг би заступитися за мене у будь-якій ситуації, який любив би мене без додаткових умов та причин.

Години дві я просиділа в бездіяльності. З кожною втікаючою хвилиною стає страшніше, але я жену ці почуття геть, доказами розуму доводячи собі, що Калеан в порядку, він скоро до мене повернеться.

- Ені, ходімо, там щось термінове.

Не торкаючись мене, Елім перемістив нас до іншого місця. Ми опинилися в центральному холі поверху, там же в очікуваній позі застиг Кірам, стоячи обличчям до вхідних дверей.

- Еніро, - насамперед він звернувся до мене, - ти повинна дізнатися про це від Калеана, але його тут немає, тому скажу я.

- Не тягни вже, кажи, - у грудях дзвінко застукало серце. Логіка переконала, що мені хочуть повідомити щось, що лише опосередковано стосується мого чоловіка. Значить, із ним жодних змін.

- Нас переводять, - голос такий самий твердий, діловий, я ніби почула свого чоловіка, але бачу, що тільки-но ворушилися губи Кірама.

- Як це? Куди? - Мій страх приглушився, зросло обурення.

- На вісімдесят п'ятий поверх, але рішення має ухвалити старший. Поки він не підпише, все залишиться, як і раніше, але це справа часу. Якщо Калеана не буде ще дві доби, нас усунуть без його згоди.

- На вісімдесят п'ятому – захисники магів, а не охоронці. Це не наша сфера, – відповідаю з нерозумінням.

- Еніро, для Нотрилів це найкращий варіант, але ми розуміємо, що ти звикла бути серед охоронців. Якби тут був Калеан, ми проголосували б, і троє підтримають цей перехід, бо робота захисників нам підійшла би більше.

- Але там може бути небезпечно, а тут – ні, - говорю невпевнено, продовжуючи обмірковувати.

Прокрутила все почуте раніше від кожного Нотрила. Усі говорили мені, як сумують за життям, яке було в них раніше, як їм хочеться брати участь у битвах. Калеан тоді мрійливо дивився за вікно, бажаючи опинитись у бою.

- Господи, - шепочу ледве чутно, - він теж захоче цього переводу.

Мене хитнуло, рука Еліма підтримала, і я повисла на ній, не відчуваючи в собі достатньо сил, щоб триматися вертикально.

- Але чому нас переводять? - Перший шок пройшов, я ставлю влучні запитання, вже знайшовши собі місце в просторі і впевнено за нього вхопившись.

Кірам з Елімом переглянулися, на їхніх обличчях пролягла недовіра, змішана з подивом і обуренням. Обидва відсторонилися від мене, смикнулися вбік, ніби я прокажена. Читаю розчарування в обличчях, страх, смуток. Вирази змінюються так швидко, що я не вловлюю й половини. Всього за десять секунд два брати обдали мене спектром емоцій, не промовивши жодного слова. Вони в шоці, але Елім отямився першим.

- Звідки в тебе сили Калеана? - Він проковтнув, вимовляючи запитання.

- Про що ти говориш? – дивлюся на молодшого, насупивши брови.

- Ти щойно розмовляла з нами подумки. Звідки у тебе його сили? – Кірам каже грізно, трохи мене лякає, у його голосі промайнуло гарчання.

- Я не розумію, про що ви, - мені стає страшно, тому що я опинилася на зворотному боці від тих, хто мене нещодавно захищав. Я починаю боятися братів, бо вони налаштовані вороже. Втекти я не встигну, але мимоволі захотілося це зробити, бо виправдовуватися мені немає чим.

У коридорі з'явилася Аліта. Вона ніби рухалася на ходу. Вийшла з нізвідки бадьорими кроками і попрямувала до нас.

- Що за терміновість, Кірам? Я ж готувала речі та їжу для Калеана.

Сестра насуплено глянула на братів. Вони щось кажуть їй у думках. Аліта повернула голову до мене, і я вже чекала негативного шквалу і від неї, ненавмисно впустила кілька сліз. Почуваюся підсудною у цьому порожньому холі.

- Ви що дурні?! – Аліта шалено крикнула на братів. - Ені, заспокойся, все гаразд, - вона погладила мене двома руками по плечах, переконалася, що я не налаштована агресивно, потім притягла до себе, ніжно обіймаючи.

- У неї сили Калеана. Вона говорила з нами подумки, - Кірам сказав це вже м'якше, але все ще насторожено.

- Боже, які ж вони дебіли! Пробач їх, Ені, - Аліта погладжує мене по голові, а я не можу стримати сліз, вони самі вириваються та заливають одяг сестри. - Ви теж убили когось, щоб отримати свої сили? - Вона звертається до братів.

Елім закрив обличчя руками, повернувся до дверей, тихенько вилаявся, схиливши все тіло до підлоги. Кірам завмер у здивованій позі, дивлячись в одну точку.